НІЧ
Ніч. Знову небо кличе
Поринути у сон,
де зорі кароокі
танцюють в унісон.
Де місяць напівсхудлий
Освітлює пітьму,
де корбалель міжлунний
оспівує луну.
Де чари мають змогу
полинути у вись,
щоб зранку ти помітив,
що мрії вже збулись.
(Більше віршів, конкурсів, цікавих зустрічей шукайте на сторінках журналу "Дніпро")

А віршик, що називається, графоманський:
1. "зорі кароокі" - дуже красиво, але не відповідає ні реальності, ні навіть фантазії. Тобто, ніяк не можна уявити собі такі зорі.
2. "танцюють в унісон" - а як то?
3. "луна" - є таке слово в нашій мові, але означає воно "відгук, відбитий звук".
4. "корбалель" - суперзнахідка!

Ну, але коли сильно свербить щось написати, то можна й не таке накрутити - взірців вистачає. А от справжніх віршів...

!!!...

Макошо, а чого "зубелити" - хай собі людина пише (перефразуючи один вислів п. Святослава).
А от за Вашими віршами я вже заскучив. І ще: як іде освоєння нотної програми? І яка саме вона у Вас, як зветься?

Слухайте, панове, а яка симпатична назва теми - НІЧ! Це, мабуть, коли НІЧого не видно. Давайте збирати сюди всякі таємничі, незбагненні рядки з пісень, на зразок "за селом прокричали лелеки", "де колишуться віти закоханих мрій" або "ген розвіявся спокій на попіл". Не кажучи вже про "міжлунні корбалелі". Це ж весело буде, холєра!...

У вас мабуть обмежена уява, раз ви оцінюєте поезію за принципом абсолютного реалізму. Я вважаю, що в поезії, навіть в класичній, повинне бути місце для вимислу, для легкої фантазії. Інакше буде нецікаво. У наведених вами рядках, крім останнього (з "вірша" про ніч) не бачу нічого дивного. Якщо і сміятися з пісень, то тільки з сучасної попси - що не пісня, то сміх. А вишукувати щось таке у піснях, що стали класикою (а деякі з них навіть народними) - ганебна справа.

Знову Ви, шановний п. Гориславцю, шпетите мене загальними словами, замість того щоб конкретно пояснити хоча б одну з моїх помилок чи ганебних справ. Наприклад, як, якою фантазією можна виправдати "крик лелек"? Або що цікавого чи гарного в безглуздому наборі слів "де колишуться віти закоханих мрій"?
І якщо отаке нещастя, дякуючи неосвіченим "промоутерам", стало "класикою", то вже й сміятися з нього ніззя?
Можна й треба сміятися, бо воно жалюгідне й смішне.

Та хто ж їх зна, отих крикливих лелек, може й справді то були так звані чорні лелеки, які дійсно горласті, хтось їх врешті колись міг чути, звідкись людям відомо бо, що вони вміють кричати, але головне – я згоден із Дідом, що дурниць писати не треба, як і сміятися з них не гріх, якщо дійсно смішно. "Плетениці журавлині відлітають у вирій", а у російській літературі безліч згадок про "вереницы журавлей", у той час як вереницями, тобто у рядок, літають дикі гуси, плетеницями ластівки, а журавлі літають не інакше як "кутом". Поезія поезією, а халтура халтурою, і виправдовувати її поетичною образністю діло марне.

Продовжу цікаву тему:
"...до скронь, до скронь
тягнеться моя долонь..." -
співала кілька років назад бідака Ані Лорак.

Давно Вас не видно було, п. Юрію, вітаю й дякую за підтримку
А про чорних лелек уже якось була розмова. Звісно, хтось їх колись чув - мабуть, то були фахівці-орнітологи. Бо ж п. Наталя повідомляла, що чорні лелеки уникають людей, отже могли кричати тільки дуже далеко за селом, і якби хто з нормальних людей яким чудом і почув, то навряд чи пізнав би, що то воно за птиця кричить. Та й хіба знаний поет залучав би саме чорних лелек до своїх рядків, явно розрахованих на популярність?