Останнім часом багато моїх знайомих одружуються, народжують діток, намагаються їх виховувати. Деякі результати їх спільного життя я бачу, але хочу мати ще більше інформації. Для чого? Просто, щоб знати і розуміти. Книжки пишуть одне, а в житті складається набагато цікавіше і по-іншому. Тож, як завжди, я благаю про вашу відкритість і щирість. Можете розповісти свою історію, можете поділитись історією ваших знайомих. Тож, що конкретно мене цікавить (беру за приклад звичайну пару чоловік-жінка):
1. Хто в вашій сім"ї хотів мати дитину першим (хто першим про це почав говорити)?
2. Чи був страх у когось із подружжя під час вагітності?
3. Чи чоловік приймав участь в родах? Чия то була ініціатива?
4. Чи чоловік виявився готовим до ролі БАТЬКА після родів? (був готовий - тобто, міг в чомусь допомогти жінці по догляду за дитиною, його не сильно дратував плач дитини, він гуляв з дитиною, йому не треба було нагадувати про обов"язки тата щодо виховання дитини, він брав активну участь у елементарному навчанні дитини)
5. Чи виявилась готовою до ролі МАМИ жінка?

Всім наперед дякую за відповіді!

Цікава тема!
Up!
Теж не проти послухати

Трошки психоаналізу.
Юля повторює слово "роль" (батька, мами). Тобто, десь у самій основі питання закладене таке собі молодіжне уявлення про життя як театр, а ми в ньому актори, граємо ролі. Нас усіх цим афоризмом уже пару сот років привчають до шахрайської ментальності: збрехав, зобразив, видурив, украв, а потім вчасно втік (ухилився від відповідальності) - ото і є життя. Актори (хоч на сцені, хоч у житті, хоч у політиці) - найшанованіші люди!
В Українському звичаї - не грати ролі, не зображувати когось чи щось, не виконувати примусово накинуті обов"язки, а бути, бути тим, хто ти є за своєю природою. І робити свою споріднену справу. Ото є справжній пан! Такі люди непереможні.

Згадайте, дівчата: кожній з вас десь у віці 12-17 років хотілося народити дитинку, але ви собі й думати про це заборонили. А 20 років - ви вже задумалися, чи так та дитинка потрібна. А якщо вам уже 30, то дуже рідко котра ще зберігає це природне бажання, бо довідалася, що дитина заважає
красиво жить. Живете ви все одно некрасиво, але природне бажання пропало. От хіба якщо треба зіграти роль...

Хм Щодо слова "роль" - я не люблю суть цього слова, якщо мова йде про "театр" в сім"ї. Вжила це слово, бо переважно так пишуть книжки, яких я начиталась. Поясню свою ситуацію, бо не згодна в дечому з п.Василем. Я одружена лише десь 9 місяців. Чоловік вже давно каже про бажання мати дитину, але (як на мій погляд) він фінансово(протягом цього часу він ще не має постійної стабільної роботи, він ще в пошуку; можливо, в швидкому майбутньому ситуація проясниться) і морально(бо ми ще самі з ним, як двоє дорослих людей не притерлись в побуті і т.д.) ще не готовий до того(не був готовий до того), сам навіть не розуміє цього. Я в молоді роки (12-17рр.) навіть і не думала про дитину і не мала бажання її мати. Вперше почала мати серйозні стосунки у 18 років, десь тоді і закохалась, але не в ту людину, яку треба було б... Тим не менш - і тоді я не марила дитиною, не хотіла, не було бажання. Як християнка, я лише розумію, що це мій обов"язок перед Богом і чоловіком. В тому є якась моя проблема - я не відчувала і не відчуваю майбутнє моє материнство, як щось необхідне для мене, а лише, як мій обов"язок. Був лише 1 випадок, і то - я лише зустрічалась із хлопцем, його кохала ШАЛЕНО!!! І я мала підозру на вагітність, то мої почуття були світлі і радісні (до підозри я не мала ніяких таких відчуттів), але, коли я сказала хлопцеві, що підозрюю таке, він сказав "нууу, я візьму на себе обов"язки, звичайно, але я ще не готовий до дитини..." У МЕНЕ БУВ ШОК. Більше ніяких моментів навіть приблизних не було. Коли ми зараз вже плануємо вагітність, був момент, коли я не знала, чи вагітна, чи ні - то я стала параноїчкою! Я боялась спускатись по сходинках, я боялась їхати в маршрутці, я боялась сексу, я не пила ніяких пігулок, я не піднімала важкості і т.д. "не, не, не"... Вже минуло трошки часу, якось я заспокоїлась, але це може знову початись. Така у МЕНЕ ситуація. Я би хотіла почути інші реальні життєві історії.

Діду Василю, не погоджуюся з вами. Ви чоловік і вам не дано повністю зрозуміти жіночу природу.

Тому, я трішки обурена вашими стверджувальними висловами і побудовою коментаря.
Я б на вашому місці вставляла слово "припускаю", "гадаю", "на мою думку"...і т.д., адже ви не можете говорити за всіх жінок і дівчат, тим паче - ви трішки далекі, на мою думку, від істини.
Наприклад, я рідко зустрічала дівчат у 12-17 років, які б хотіли мати дитину. Вони, зазвичай, хочуть великого кохання, гарного життя, незалежності від батьків, "пожити для себе", але аж ніяк не дитину. Однак, через свою юнацьку наївність, буває, "залітають", і, як все добре, народжують.
Сильне бажання материнства, на мою думку, у більшості дівчат виникає десь з 25 років.
Ну, а щодо 30 років, то ви теж не праві. Наприклад, мені ще нема стільки років, але на підході, і що? Бажання материнства тільки зростає... І я знаю, впевнена, що скоро стану мамою, і усвідомлено готую організм до материнства. Цього достатньо, щоби спростувати ваші нічим не підкріплені доводи.

Шановні мої нічні пташки (ви ж сови?),
Психоаналіз - він такий: бездоказовий і неточний, на відміну від точних, але мертвих наук. Але коли психоаналітик наштовхується на рішучі заперечення й навіть обурення, то дуже ймовірно, що він на правильному шляху. Звичайно, він теж буває помиляється.
Природа (іншими словами Бог) промовляє до людини мовою її тіла, її здорових молодих бажань. Людина (суспільство), побудувавши НЕ-природну цивілізацію, мусить ті бажання забороняти, засуджувати, душити - інакше ця цивілізація розвалиться.
Ми всі живемо в цьому конфлікті так давно, що перестали його усвідомлювати і вважаємо, що так і треба. Але живемо всього 70 років замість 140.
Дівчатонька, ніколи ви мене (і себе) не переконаєте, що не любили ляльок і не співали їм колискових ще в дитинстві. А якщо справді не любили, то це ваша велика біда: вас так надійно "виховали", що у вас навіть материнський інстинкт задавлено. І коли він, той інстинкт, очухується під 30 років, то слава йому! - але придивляйтеся добре, чи то справді природна сила, чи логічний висновок вашої бухгалтерської культури: хата є, дача є, машина є, чоловік добре заробляє - о, я вже готова запланувати вагітність.

Не забувайте, що ваші прабабусі кілька тисяч років поспіль були куди гірше матеріально захищені, але народжувалли, починаючи з 17 років, по 17 дітей - і були здоровіші від вас!

"Але коли психоаналітик наштовхується на рішучі заперечення й навіть обурення, то дуже ймовірно, що він на правильному шляху" -

Діду Василю, нарешті є хоч вставні слова припущення !!! Бачте, журналістика лишила свій слід,тому я така вимоглива до прямої мови

Але, на мою думку, - ви все одно великою мірою не праві

Хто хоче народити здорову дитину - той народить, завчасно готуючись до її зачаття, а потім спостерігаючи за розвитком через спеціальну апаратуру.

Ох... а наші бабусі, зморені працею, вихованням дюжини дітей, народженням чергового малюка... Ох... ними можна пишатися(!), але ніяк не заздрити.
Не факт, що вони були щасливі... Просто ставали заручницями ситуації...

Жили ті заручниці по 100 років. А пісні які гарні складали (Ви ж чули про наші народні пісні?).

А що такі вже рознещасні були - то тільки в совкових підручниках писалося, а насправді ми про тих жінок дуже мало знаємо. Знаємо тільки, що вони подарували світові найдужчий, найздоровіший тілом і душею народ.

"ніколи ви мене (і себе) не переконаєте, що не любили ляльок і не співали їм колискових ще в дитинстві. "
Я з дитинства пам"ятаю таке: була в мене гарна Мальвіна. Я її закопала під дитячим будиночком на площадці, де ми грались. Мама приходить мене забирати, а ляльки нема))) я розповіла, де вона була востаннє)) Але ми її вже там не відкопали - не було ))). Потім була ще лише 1 лялька. Що я з нею робила (що пам"ятаю)? Я для неї шила одяг, якісь кофтинки в"язала, розмальовувала тінями і таким іншим ))). Грали переважно в учнів-вчителів з сусідськими дітьми або в магазин. То десь до 7-8 років. Потім- хори, музшкола, молодша сестра... Можливо, я не була такою, як інші дівчатка

"але народжувалли, починаючи з 17 років, по 17 дітей - і були здоровіші від вас!"
не правда. Діток народжували багато, але часто-густо вони помирали від холоду, голоду, медичної незабезпеченості. У моєї бабці померло декілька братів-сестер в маленькому віці І те, що вони мали багато дітей - не свідчить про те, що вони були спроможні їх достойно виховати. Мій тато вихований в сім"ї з трьох діток і йому бракує навіть елементарного виховання і дуже бракувало любові, уваги, а тепер він має великі проблема зі своїм існуванням. У мами в сім"ї було 5-ро. Жили дуже бідно і кожен намагався виїхати кудись до міста - майже з усіма так і сталось. Моя мама була старша іне могла дати того виховання всім її молодшим, яке вони потребували. Це все зараз, у дорослому віці, теж вилазить їм боком. Знаю ще сучасну історію: в мого знайомого мама померла в середньому віці (в 40, здається) - діток було 13, двоє померло. Лишилось 11... Я не знаю детального опису їх родини, але з деяких слів хлопця зрозуміла, що не так все і добре у них... Там всі хлопці і одна дівчинка...

Але ми відволіклись від відповідей на мої запитання Пане Василю - Ви ж маєте що сказати з того приводу

Просто ставали заручницями ситуації...

Ви, сучасні жінки, ще більшою мірою є заручницями ситуації. Тільки не розумієте цього, так само як і ті прабабусі, що й слів таких не знали. То вони хоч природним життям жили, а ви, бідаки, сьогодні й дитину не годні народити - і якби не "спеціальна апаратура", то й ту єдину побоялись би на світ привести; а котра аж двох чи трьох народить - то вже й сусіди кудкудачуть: "О, наплодила, а ради їм не дасть!" І справді не дасть: два-три рочки дитині - і ви вже здаєте її "професіоналам виховання", а вони вашу дитину люблять ще більше, ніж ви! Ви це прекрасно знаєте, бо й самі відсиділи в тих дитячих гулагах по 10-15 років і добре знаєте ціну казьонному навчанню й вихованню...
Так, колись народжували багато дітей, і половина їх помирало. Зате виживали найміцніші й росли при батьках. Це й забезпечувало здоровий рід. А тепер над тим одним калічкою сім професорів з апаратурою стоять, із того світу його витягають - от і немає куди вже тих калік розміщувати, і в військо немає кого призивати - хворі та хирляві...

А ви все торгуєтесь, хто ж перший візьме на себе відповідальність захотіти дитину. Та все приміряєте на себе роль. З такою готовністю краще вже ту дитину не народжувати (багато хто саме так і живе тепер).

Ляльку, а потім дитину, хоче дівчатко, і стає жінкою, і робить свою природну справу, всіма способами спокушаючи до цього й чоловіка. Це - Природа, і тому священне. А якщо у дівчини задавлено цей інстинкт, то їй лікуватися треба, а не вимагати, щоб батько брав учать у пологах.

Жінка готується стати мамою, попросила конкретних порад. Вона, як ніколи, нині ранима і потребує позитивного налаштування та мислення. А ви тут про калік, "хворих та хирлявих"....і т.д... Я вас просто не пізнаю, Діду Василю! Не пізнаю...

Зайдіть з іншого боку...

"Зате виживали найміцніші й росли при батьках." - росли просто де взбредеться - кого прив"язували до ніжки столу і йшли на поля/на роботи, кого на вулиці просто лишали на самовиховання. Комусь пощастило зі старшими братами/сестрами, які хоч трохи могли доглянути дитину в самому елементарному. Це не життя, а виживання. Вони, як вижили відразу, так і далі продовжували свій тернистий шлях виживання... Тож, вважаю все ж таки краще дитсадок, аніж таке. І, можливо, рід був і здоровий (хоча це теж під питанням - всіляки раки були і тоді, хвороби, які передавались генно), але малоосвічений, занедбаний, зростаючий без любові і з недостачею тепла і розуміння.
І змушена констатувати факт, що вислови п.Василя мене досить розсердили. Я не кажу про торгівлю, хто перший. Я досліджую, для мене це питання видалось цікавим. А ця фраза звучить взагалі жорстоко: "З такою готовністю краще вже ту дитину не народжувати". ... Я знаю людей, які були до того готові і справді виявились готовими, знаю тих, хто не були готові до батьківства, але в реальному батьківстві показали себе з найкращої сторони. Тож, для мене мої запитання були і є лише таким собі соцопитуванням. Але Ваші слова читаю, відчуваючи якусь злість. В чому моя провина? В тому, що мені захотілось більше дізнатись про сучасну думку і сучасне життя молодих батьків?.. Чи моя вина є в тому, що я не маю материнського інстинкту і мені варто казати "іди лікуйся" чи "краще не народжуй взагалі"??? ... Я засмучена попереднім постом. Дуже.

Я ж гавкаю раз-в-раз...

п. Юлю, злість відчуваю я. А Ви відчуваєте вину (в чому моя провина?) - звідки таке питання? Я ж про вину нічого не говорив, винних не шукав, не шукаю й нікому не раджу - пусте це заняття.

А от правду... правда очі коле. І у людей, які її бояться, викликає рабське почуття провини - замість усвідомлення проблеми та бажання віднайти істину.

Я вам про ПРАбабусь і про кілька тисячоліть нашого звичаю, а ви мені про бабусь, які виросли і вмерли при соціалізмі ХХ століття. Я вам про той народ, який витворив Запорізьку Січ і чумацтво, який ще й по тому 300 літ "постачав" до московської армії найкращих в імперії вояків. Я вам про звичаї вільного народу (та послухайте ж врешті його давні пісні!), а ви мені про моральних, фізичних і духовних калік, які після 33 року вже ні співати, ні вчитися не можуть. Країна, яка в часи Київської Русі та Гетьманщини мала найосвіченіше населення в світі, сьогодні не знає й знати не хоче ні своєї мови, ні своєї культури, ні своєї історії, ні пісні, ні батьківських могил. А головне - не хоче бачити свого рабства.

Це не порожні слова! Це правда, тяжкий діагноз, од якого справді хочеться затулитись якимсь євангелієм. І ця хвороба не "десь там, у верховній раді", а в кожному з нас. І в тому, як ми народжуємо й вирощуємо дітей.

"А Ви відчуваєте вину (в чому моя провина?) - звідки таке питання?"
Таке питання виникло після Ваших безґрунтовних звинувачень. Можливо, Ви не хотіли цього робити, але всі пости цим пронизані (такими були мої відчуття, коли я читала): а ви, бідаки, сьогодні й дитину не годні народити (то було звернення до сучасних жінок); і ви вже здаєте її "професіоналам виховання"; А ви все торгуєтесь, хто ж перший візьме на себе відповідальність захотіти дитину; З такою готовністю краще вже ту дитину не народжувати; А якщо у дівчини задавлено цей інстинкт, то їй лікуватися треба, а не вимагати, щоб батько брав учать у пологах. І це лише з одного посту... Я не відчуваю провину, бо від мене особисто тут нічого не залежить. Коли людина має відчуття від природи - то має. Коли не має - та людина ні в чому не винна і може себе лише змусити. Більше на такі закиди я відповідати не буду.
Мене продовжує цікавити відчуття батьків інших сімей - як це було. Пишіть, хто має відповіді на мої запитання в першому пості.

Я не відчуваю провину, бо від мене особисто тут нічого не залежить.

Правильно. Майже правильно. Але ступіть один крок далі: чому Ви заговорили про провину? Чому Ви реагуєте так, ніби на Вас шапка горить? Чи не є це симптом того самого рабства, яке таки трохи залежить і особисто від нас? Яке нам належить видушувати з себе по краплі?

Я ж не говорив і не думав говорити про будь-чию вину! Я говорю про біду, а Ви - "В чому моя провина?" Викиньте це з голови. Не про вину йдеться, а про те, щоб усвідомити, що відбувається. Бо нинішнє суспільство цього не усвідомлює й не хоче усвідомити. Це і є головна біда: невігластво, незнання, небажання знати.

1. Хто в вашій сім"ї хотів мати дитину першим (хто першим про це почав говорити)?
2. Чи був страх у когось із подружжя під час вагітності?
3. Чи чоловік приймав участь в родах? Чия то була ініціатива?
4. Чи чоловік був виявився готовим до ролі БАТЬКА після родів?

1. У мене троє дітей. Діти не планувались а кожного разу "залітали". Було по-різному, але ініціатором лишати дитину у двох випадкаж був я, в одному жінка.
2. У жінок завжди був страх, але якщо чоловік переконає у своїй надійності, то страх проходить.
3. Тоді участь у родах чоловіки не брали, бо існувала думка, що чоловіки повинні займатись чоловічим. Про це та й про геїв майже не було чути.
4. Молоді чоловіки не є готовими. Але відразу стають такими після народження дитини.
Та в іншому не переймайтесь, як Бог дасть, так і буде.

Справжній чоловік

Дякую, Святославе! НАРЕШТІ! Перша відповідь є!
Я чула багато історій, різних-різних про народження діток. Багато позитивних, коли батьки не мали лікаря "замовного" за 5000-10000 грн. і народили повноцінних хороших діток, але знаю і з негативним кінцем...
1. Моя сестра: втратила першу дитинку на 1-му місяці - викидень. Зате вдруге завагітніла двійнятами і народила самостійно, було мінімум розривів. Але лікарю платили бабло.
2. Сестра чоловіка, живе все життя в селі, має одну доцю, завагітніла вдруге. Нічого не боялась, трималась молодцем, вагітність пройшла добре, але за день до родів вона відчула якийсь активний рух дитинки. Наступного дня їй довелось народжувати вже мертву дитинку...дівчинку... Кажуть лікарі, що пуповина почала гнити...До цих пір ніхто не знає, чому так вийшло... Душевна рана дуже сильна...
3. На днях сусідка з під"їзду народила дівчинку, а та захлинулась водами...
Важко відчувати той біль втрати

Ці нещасні випадки, які ви накопичуєте дійсно бувають, але дуже рідко. Зараз вони для вас є "рассказкамі Крівелли" від яких тільки шкода. Покладіться на волю Божу. Все буде добре.
І ще одне суб'єктивно параноїдальне: є такий ще забобон, якого притримуюсь і я: якщо платити наперед акушерам, то може бути гірше. Я знаю багато таких випадків із знайомими (у мене вони також відкладаються). Тому ніколи не давав за "привілейовані" роди.

Я би хотіла нікому не платити, а народити, як Бог дасть. Бо кожен має виконувати свою роботу, я не хочу бути в числі хабарників. Але і не хочу втратити дитинку лише із-за халатності якогось акушера... От і питання, яке поки що без відповіді. До забобон відношусь негативно тобто, я їх взагалі не сприймаю )))

1. Хто в вашій сім"ї хотів мати дитину першим (хто першим про це почав говорити)?
У нас двоє вже майже дорослих дітей. В обох випадках я їх дуже чекала. І мені все життя з ними було цікаво - і з маленькими, і з школярами, і тепер - уже з студентами.
2. Чи був страх у когось із подружжя під час вагітності?
Страху не було. Пам'ятаю тільки неймовірний оптимізм і віру в щасливу зорю. Це тепер, з віком, сама дивуюся своєму ентузіазму. Приписую це молодості. Так що дійте, сумніватися будете в старості.
3. Чи чоловік приймав участь в родах? Чия то була ініціатива?
Тоді це не практикувалося, і я не впевнена, що це добре. Чоловік на мене впливає розслабляюче, мені себе зразу шкода, хочеться перекласти на нього частину роботи. А роди - це робота для жінки, нікуди тут не дінешся.
4. Чи чоловік був виявився готовим до ролі БАТЬКА після родів?
Було по-всякому, вчилися разом. Практика і тільки практика. Теоретики від батьківства викликають тільки посмішку. Хоча, звичайно, перечитали гору літератури.

Дякую за відповідь! Тільки от на перше запитання Ви дали не повну відповідь: Ви то діток чекали, а хто був ініціатором того, щоб завагітніти і ростити дітей? Чоловік чи Ви? Чи обоє?

Цікава тема! Хочу вставити і свої "5 копійок". Син у мене вже дорослий, але пам'ятаю все, як нині. У нас дитину не "планували", вона зачалась у коханні. Ніхто не думав, скільки грошей у гаманці і де будемо жити. Були щасливі від такої події, хоч були студентами стаціонару і жили в гуртожитку. Я закінчила стаціонарний курс інституту, коли синочкові було 4 місяці (він був зі мною), аж потім перевелася на заочний. Якось вийшло так, що батькам ніколи його не залишала, тільки на період сесій. Навіть, коли на 3 три роки поїхали за кордон (чоловік грав у військовому оркестрі), малий поїхав з нами. Ніколи б його не залишила на бабусь!
Відносно вагітності. Що за дурниці боятися ходити сходами, їздити в маршрутці і займатися сексом? Де ви такої дурні начиталися? Навпаки! Потрібно вести активний спосіб життя, більше рухатися, більше спілкуватися. Дитинка сама вам дасть відчути, коли їй вашої активності буде забагато. І харчуватися треба так, як хочеться і їсти, що хочеться. (Я не маю на увазі алкоголь і усякі кока-коли, хоч склянка пива інколи великої шкоди не зробить). Я у 8 місяців ще їздила у Київ з квартетом на запис на "Промені" і ганяла по Хрещатику разом з хлопцями (квартет був з трьох хлопців і мене), а це був грудень місяць.
І ще одне! Особисто для мене була б недопустимою пррисутність чоловіка при родах. Я хочу бути для нього охайною, зачесаною, гарною, дещо загадковою. Я навіть не хочу казати, що в мене щось болить, якщо це терпимо, бо хочу сприйматися, як завжди радісна і здорова. Може через те, що в мене дуже рідко щось болить... А роди - тут жінка, хоч і гарна, але інша. Часто схожа від болю на тварину. Тоді не практикували присутність чоловіка при родах, але якби я народжувала зараз, то не дозволила б. Але це суто про мене, бо більшість жінок за таке.

Дуже дякую Повчально-пізнавально Жити в гуртожитку в якійсь мірі навіть краще, ніж жити разом із мамою і іншими родичами в квартирі (з точки зору самостійності, вільності у виборі дій). Є знайомі, що в консівському гуртожитку добились окремої кімнатки, бо у них було малятко, а він і вона навчались в консі і було там досить-таки затишно. За пару років вони купили собі квартиру поблизу Києва і машину (не без допомоги батьків, я так думаю).
"Що за дурниці боятися ходити сходами, їздити в маршрутці і займатися сексом? Де ви такої дурні начиталися? "
В тому то й справа, що не начиталась, а просто так сама по собі з"явилась одна за іншою такі собі "фобійки" )) бо відчувала більшу відповідальність - вже не лише за себе, а і за іншу людину (можливу). У мої сестри і її знайомої був викидень, коли вони на перших місяцях протряслись в автобусах/машинах і мали викидні... Я є досить активна і часто вбігаю на роботи в останню секунду ) по дорозі десь підбігаю, іноді десь спотикаюсь ) тому, і з"явився острах щодо таких речей, що впасти вже не маю права. Щодо сексу - теж тут однозначної відповіді немає у лікарів - різні лікарі кажуть різне. Деякі радять утримуватись протягом перших і останніх місяців, деякі кажуть "займайтесь, все добре". Моя подруга зараз на 7-му місяці. Її лікар не забороняла секс, але одного разу пішло кровянисте виділення і її поклали на збереження. Тобто, тут треба просто бути акуратними і обачними (я так розумію). Алкоголь я взагалі не вживаю, коли теж, не курю )) Чоловік так само.
Щодо присутності чоловіка на родах - я була категорично проти. Мій чоловік - категорично ЗА. Він ветеринар і він хоче все це бачити. Тож, я почала себе готувати до його присутності, тепер ходимо до гінеколога разом і він дивиться все там на рівні гінеколога )

П. Юлю, усе це, про що ви пишете, глибоко індивідуально і поправимо. Хочу розповісти вам за сім'ю мого рідного брата (до речі, вони також кияни) відносно викиднів і збереження. Дружина мого брата була дуже слабкою і хворою (щитовидна залоза), хоч і набагато молодша за нього. У неї двічі поспіль були викидні і гінеколог заборонив їй вагітніти щонайменше рік. Мій брат, у минулому майстер спорту вже більше як 10 років щодня купається у Дніпрі (моржує). Порадив дружині щодня обливатися холодною водою (з відра), раз на тиждень вони разом робили очищення організму голодуванням і щоразу перед тим, як обідати, чи снідати, чи вечеряти, читали і дотепер читають молитву з подякою Богу. Так сталося, що дружина завагітніла. І вона виносила і народила здорового синочка без усяких збережень і пігулок! А зараз у них двійко здорових дітей, бо народилася нещодавно ще й донечка.
Підхід до цієї теми має бути природнім і "неакцентованим" (тобто не планувати і не готуватись, тим більше, що ви ведете здоровий спосіб життя. А Бог сам вирішить!..). Немає нічого неможливого і будь-яка людина здатна себе вилікувати. Бракує тільки якоїсь ПРИРОДНЬОЇ інтуїції.

В тому то й справа, що я не маю того материнського інстинкту, бажання материнства. Хоча працюю з дітьми все життя і маю племінниць. Але я то сприймаю, як роботу чи обов"язок, не більше. ДЯкую за поради і підтримку, дуже ціную

1. Хто в вашій сім"ї хотів мати дитину першим (хто першим про це почав говорити)?
- так ся стало, ніц ми не планували
2. Чи був страх у когось із подружжя під час вагітності?
- в мене був страх, переживав, щоб все добре було.
Жінка була спокійна, весела, усміхнена, про дурне не думала, на калік не дивилася, настроювала себе на позитив, за що я їй дуже вдячний.
3. Чи чоловік приймав участь в родах? Чия то була ініціатива?
- Ні не приймав. І нікому не раджу, це суто бабська справа і нема чого нам туди пхатися.
4. Чи чоловік виявився готовим до ролі БАТЬКА після родів?
- так.

Пані Юльо, може би сте трохи зачекали з вагітністю?
Здаєся мені, що вам обом ще рано. Але то таке, лише моя особиста думка.
Все буде так, як Бог дасть, але лікаря краще найти заздалегідь. Не думайте про гроші. Якщо зараз 300-400 баксів нема на роди, то як потім буде? Треба ж буде і памперси, і харчування, і одяг, колиска, коляска і т.д. і т.п.. Якийсь мінімум потрібно мати, або принаймі перспективу.
З іншого боку, коли в нас це трапилось я заробляв 20 баксів на місяць і не мав де жити. Жінка взагалі не працювала. Але затягнувши пасок і ввімкнувши мозок все знайшлося - гроші, квартира, робота. У мене не було іншого виходу, я знав, що буде дитина, котру не цікавлять мої проблеми,я повинен забезпечити її.
Якщо Ваш чоловік наполягає на вагітності - попросіть його знайти лікаря, відкласти 500 баксів у найблищі 2-3 місяці. Може в нього і бажання зникне?
У будь-якому випадку, хай Вам щастить

Давненько не бувала на сайті. Тепер зайшла і побачила цю тему.
Є дуже хороша книжечка на ту тему якраз. Особливо, що стосується 2 і 3 питань.

http://www.svichado.com/catalog/simya_ta_vyhovannya/seriya_prirodno_i_nadijno/563.html

Там ще багато історій про пережиті пологи. Про роль батька на них.
Мабуть я буду першою, яка тут виступить саме ЗА присутність чоловіка на родах. Мені дивно чому всі попередні були проти. Те що це жіноча робота - це взагалі не аргумент для мене. Адже в процесі створення ЧОМУСЬ беруть участь двоє, а коли доходить до діла, то ОДИН - старається вмити руки, аргументуючи що це не є чоловіча робота.. В жінки ж не лишається вибору. І ніхто не питається хоче вона бути там присутня чи ні. І що стосується виховання і всього іншого - то також обовязки повинні бути розподілені рівномірно. Так як дитина - завжди спільна!!!