На головну сторінку

Тріщи не тріщи, а вже минули Водохрещі


З церковних відправ мені найбільше запам’яталися ті, що правляться 19 січня – на Водохреща, Йордан, Богоявлення Господнє. Рано-вранці – до церкви, що у сусідньому селі – зодягшись у святкову одіж ми з родиною вирушили на відправу. Тато не забули із собою прихопити трійцю – вичурно зроблену напередодні свічку, мама взяла бутлика, а я – похідну карафку.

Дорогою то там, то там чулися людські погуки, порипування снігу: поодинці й гуртами стікався люд до "Йордану", щоб запастися на увесь рік водохрещенською джерелицею, яка вважалася вельми цілющою. Її вживали при різноманітних хворобах, змазували суглоби й хворі місця на тілі, лікували породіль при пологах, дитячий переляк, напували корів, коли вони отелювались, скроплювали від злих духів стайні, оселі та ниви при першому весняному засіві. У кожній хаті протягом року мала обов’язково стояти під образами плячешка з йорданською водою. І, що цікаво: вона ніколи не застоювалась, завжди була свіжою і придатною для вжитку.

Аж ось і місток через Кам'янку. На широкому плесі, скованому міцним льодом, возвеличувався хрест, що його випиляли сільські парубки з льоду й прикріпили в сніговій шапці. Він навіював острах – облита буряковим квасом фігура, мовби була скроплена кров ю. Поруч з хрестом стояв престол, також зроблений з льоду і обвитий сосновими гілками – це були так звані "царські врата".

На відправу в церкві ми припізнилися,, процесія, супроводжувана священиком та півчою, вже простувала до річки Статечні люди несли хоругви й дерев'яного хреста. Я та й усі присутні уважно стежили, чи не пролетять поперед хоругв птахи, бо за повір’ям, якщо з'являться горобці, то буде велика смерть на дітей, коли ж граки — на молодь, а гуси — на літніх людей. На наше щастя, все було спокійно.

Довкола ополонки вже стояли люди, чекаючи на відправу. Після молитви священик, нахилившись, тричі вмочив у воду срібного хреста, а дяк прихилив свічки. Хор тим часом заспівав величальної "Величаєм Тя, Живодавче Христе".

У цю мить над нами один за одним випурхували голуби, що їх спеціально принесли селяни. Зробивши кілька кругів, вони полетіли геть, а мисливці, що прийшли з рушницями, вчинили несамовиту стрілянину. Од несподіванки я позатуляв пальцями вуха. Ненька нахилилися до мене, прошепотіли:

Дурненький, не бійся. Це так треба, щоб застріляти Коляду. Патрони у них пусті, лише наповнені клейтухом. Дивися, он тато вже піймав кілька шматків паперу — "то для бджіл добре, щоб чужі не заїдали"…

Далі люди кинулись до прорубу, щоб якнайшвидше наповнити посудини цілющою водою. Кілька чоловіків, стоячи біля води "остерігали нетерплячих паломників. Набравши своячениці, ми одійшли вбік, тут же посмакували нею, а потім ненька змастили мені цією ж водою – "щоб добре бачили", вуха – "аби чули тільки гарні слова", та лоба – "щоби мудрою була голова". А вже вдома пообіцяли, що обітруть ще й тіло, щоб здоровим було, як вода. Також, за повір’ям, той, хто скупається на Йордана – "бо в цей день хрестили Ісуса Христа" – протягом року на хворітиме…

Йдучи назад, я помітив, що нас одна за одною обганяють дівчата.

- Бачте, як поспішають — усміхнулися тато.— Хочуть якнайскоріше вийти заміж. Яка перша принесе додому свячену воду, та матиме щасливу долю…

Не заходячи в оселю, ми з татом одразу ж обійшли тік і корівник, окропили хату. Мати тим часом виставили на стіл пісні страви. Скуштували ще раз свяченої води, сіли за стіл. Тато при цьому сказали:

Ну що ж, сьогоднішнім днем проводжаємо зимові свята. Дай, Боже, діждати при здоров’ї і злагоді їх наступного року!

Спочатку скуштували пісних, а потім і скоромних страв. Тато з мамою з цієї нагоди підняли тост, а мені залишилось поринути у сумні спогади, що так швидко зійшли ці веселі різдвяно-новорічні празники – з колядками і щедрівками, з вертепними дійствами: Колядою, Маланкою, Козою, засіванням, Дідухом, проганянням куті і закликанням морозу на вечерю, всілякими ворожіннями та прогнозуваннями…

Усі ті дійства, що запам’яталися з дитинства, на все життя залишили незгасну пам'ять про загадковий і дивовижним світ, казкову феєрію, оповиту високою поетикою духовного самоочищення.

Стосовно походження свята Водохрещ, існує кілька думок. Одні дослідники, зокрема О. Воропай, вважають, що Йордан — "це чисто християнський звичай, що прийшов до нас в Україну із християнством і зайняв одне з найпочесніших місць серед традиційних свят нашого народу". Натомість С. Килимник дотримується думки, що це свято, певною мірою, випадає з різдвяного циклу, мовби стоїть осторонь. Воно сягає корінням у дайбозькі часи і було колись присвячене "чистителю і святителю давнини — воді, вигнанню зими та вшануванню і прискоренню приходу весни".

Справді-бо, цілий каскад обрядодій — освячення води, випускання голубів чи інших птахів, "застрілювання Коляди", як злих сил зими, мало символізувати поворот сонця на весну. Зрештою, освячення води — обряд безпосередньо дайбозький, але його первісна назва "Водохреща" пізніше замінилася на християнську "Йордан", себто на назву річки, водою якої хрестили Ісуса. Попередній термін свята ми знаходимо вже в Іпатіївському літопису, під 1148 роком, де записано: "в неділю по Водохрещах". Існує безліч легенд та переказів про те, що у півночі "вода перетворюється на вино", про те, що у древньому Києві щороку на Водохреща до Дніпра сходилося майже все населення, як на велике свято – освячення води, а найспритніші юнаки прагнули неодмінно скупатися одразу після дійства.

У процесі реформації християнства створився створився своєрідний симбіоз нового зі старим, а тому у визначенні витоків того чи іншого обряду ми маємо чимало ускладнень. Як слушно зауважує Ф. Колеса: "Це питання, вирішення якого тим трудніше, що на слов’янському ґрунті наступило поплутання християнських та апокрифічних елементів із пережитками перед християнського світогляд, наслідком якого було й переношення мітологічних зображень на християнських святих (Юрія, Миколу, Василія, Іллю)і творення нової християнізованої мітології"

Проте за дайбозьке походження цього свята говорять і регіональні обряди. На Гуцульщині, наприклад, існував звичай, коли хлопці на Водохреща водили своїх дівчат до ополонки "щоб ся умила і красна була", а в інших місцевостях по обіді юнки самі йшли до річки вмиватися.

Цікаві обрядові сюжети зафіксував у центральних губерніях України і П. Чубинський. До Водохрещ жінки намагалися не полоскати у воді білизни, "бо там чорти сидять і можуть вчепитися". Вважалося, як тільки священик опускав хреста у воду то вся біснувата і нечиста сила вистрибувала геть і залишалась назовні доти, доки котрась із жінок не приходила прати. Тоді вони знову пірнали у воду. Тому протягом тижня по Водохрещах жінки не ходили з білизною до річки, "щоб більше вигибло нечистої сили од йорданських морозів". Загалом до Водохрещ — протягом усіх трьох свят — жінки не ходили й по воду: це мали робити лише чоловіки та парубки.

По обіді на Водохреща, як уже освятилася вода, на Лівобережній Україні парубки розігрували "орден" — хрест з льоду. Між двома сусідніми селами або кутками одного села вчинялася бійка навкулачки — який гурт перемагав, тому й залишався "Йорданський хрест".

На всьому терені України на Водохреща уже не колядували. Натомість священик обходив своїх парафіян, окроплював водою житло і малював хрести на дверях. Проте на Буковині, як засвідчує Я. Головацький, парубки обходили односельців і співали їм величальних пісень:

Гей, ти, пане господарю, Щасти, Боже. із Йорданом, І з водицев, і з царицев, З усім домом, з усім добром, І з твоєю дружиною, І з твоєю челядкою, І з синами-соколами, І з дочками, як чічками. Господарю, як королю, Щасти, Боже, з усім двором, І з челядкою багатою, І з роями, і з ланами, І з сусідами, і з панами, I з Господом Христом Богом На здоров'я й на літ много!

На Полтавщині теж існував цікавий обряд. Господарі виводили на вулицю молодих лошат та волів, щоб об’їздити – привчити до майбутньої роботи. Їздили верхи на конях доти, доки тварина не спітніє, а тоді кропили її свяченою водою. Подібний обряд – запрягання в сани молодих лошат та волів, так зване "гуртове об’їжджання" – влаштовували в деяких селах і на Новий Рік.

У народі свято вірили, що з того часу, коли пролунали перші постріли при "розстрілювані Коляди" вовки полишали тічки і розбігалися по своїх барлогах. Тому, коли в лісі і зустрінеться хижак, йому потрібно сказати: "Де ти, вовче, був тоді, коли на Йордані Ісуса Христа кропили?" - він, злякавшись, кинеться геть.

На Водохреща, як і на попередні свята, уважно спостерігали за навколишньою природою, щоб передбачити майбутній врожай.

  • Коли на Водохреща риба табунами ходить – на рої добре.
  • На Водохреща день теплий - буде хліб темний.
  • Якщо похмуро - хліба буде вдосталь.
  • Йде лапатий сніг — на врожай.
  • Коли на Водохреща випав повний місяць – бути великій біді.
  • Удень йде сніг — на врожай гречки: вранці – ранньої, в обід — середньої, а ввечері – пізньої.
  • Під час освячення води йде сніг — добре роїтимуться бджоли і колоситимуться хліба.
  • Якщо на Водохреща день ясний, сонячний, то хліба будуть чисті, а якщо похмурий, небо вкрите хмарами — у колосках буде багато "сажки".

Попіл після різдвяних свят не можна зберігати ні в хаті, ані в дворі, "бо буде пожежа". Ввечері на Водохреща його треба винести на річку і висипати на лід.

Найміцнішими, як уже мовилось, вважалися йорданські морози. "Яскраві хрещенські морози,— казали з цього приводу,— городять білі ярки". Але невдовзі вони почнуть слабнути, бо "Тріщи не тріщи, а вже минули Водохрещі".


Василь Скуратівський
  
Джерело: Василь Скуратівський. Дідух. Свята українського народу. – 1995. – К.: Освіта. – 267 с.
Статтю додано:  06.01.2011
Відредаґовано:
Переглядів: 1084
  Коментарі     ПРАВИЛА!     ДЕ СКАЧАТИ mp3 ?!
[cховати]


  Адреса цієї сторінки: https://www.pisni.org.ua/articles/306.html

 ВХІД
Е-мейл: 
Пароль: 
  Забули пароль?
  
  ПІДПИШІТЬСЯ! ГРУПИ У СОЦМЕРЕЖАХ
FB