На головну сторінку

Українські колядки і щедрівки


Своїм корінням вони сягають вглиб далеких язичницьких віків і пов'язані з одним із головних свят наших предків – днем зимового сонцестояння, сонцевороту. Для давньої людини воно знаменувало відновлення життєдайної сили сонця, перемогу світла і життя над зимовим мороком і омертвінням у природі. Свято це супроводжувалось численними звичаями, ритуальними діями, обрядами, зокрема обходом дворів з величальними піснями і побажаннями – колядами, або колядками.

Вчені доводять, що слово "колядка" є похідним від назви нового року: у древніх римлян – calendae januarine чи у візантійців – kalendai. Ця назва закріпилася у більшості європейських народів, зокрема у слов'янських: у росіян – коляда, у білорусів – калядá, у поляків – kolęda, у чехів і словаків – koléda, у болгар, сербів і хорватів – кóледа, у македонців – коледе та ін. Вона зустрічається вже у давньоруських джерелах. За свідченням західноєвропейського автора X ст. Олафа Трюгвесона, навіть мати князя Володимира Великого Малуша в свято Коляди гадала і віщувала перед троном свого сина1.

Плинув час. Християнство, його ідеологи рішуче боролися з язичництвом, намагаючись викоренити поганські звичаї, обряди, культи і традиції. Особливу безпощадність у цій боротьбі проявила католицька церква. Відомий вчений-народознавець 3. Доленга-Ходаковський писав на початку XIX ст., що католицизм вчинив справжній розгром дохристиянської слов'янської культури. Однак, у багатьох випадках церква стикалася з такими розвинутими і тривкими народними традиційно-культурними структурами, що змушена була маневрувати і йти на компроміси. Саме таким компромісом було поєднання одного з найбільших свят християнського календаря – Різдва Христового з народним звичаєво-обрядовим комплексом – язичницькою колядою. Очевидно, прив'язаність широких народних мас до цього свята, його видовищність, атракційність були настільки привабливими, що церква не тільки допустила це поєднання, але й чимало реалій з антуражу язичницької святковості прийняла і використала у себе.

Це стосується, зокрема, обряду колядування, приуроченого в християнську епоху до свята Різдва. Дуже істотним та одним з найпривабливіших компонентів цього обряду залишаються колядки і щедрівки.

Величезний натиск церкви при підтримці державних чинників на народні колядні звичаї тривав протягом багатьох віків – від прийняття християнства до найновіших часів. В давньоруських літописах зустрічаємо відгомін боротьби проти "простої чаді", що "кликала коляду", вела "бісівські ігрища" на честь Коляди. Московські правителі спеціальним указом 1628 р. вимагали, щоб "коленды и овсеня и плуги не кликали". Наприкінці ХVІ ст. визначний полеміст Іван Вишенський закликав у своєму посланні до князя Острозького: "Коляды з мъст і съл учением виженъте... Щедрый вечер з мъст і съл в болота заженъте, нехай з диаволом съдит, а не с христиан ся ругает"2. Навіть на початку нашого століття в 1907 р. станіславський єпископ Г. Хомишин у своєму посланні до духовенства картав народні колядні звичаї: "То поганський звичай коляда. А ще такі, як тут у вас, на гуцулах, коляди, то вже цілком не християнські. А ті ваші звичаї, які ви виробляєте в колядниках, то безбожні"3. Дожовтнева "Правда" від 5 лютого 1913 року у статті "Пісня під забороною" писала на основі матеріалу з Полтавщини, що "за спів колядок і пісень на Купала співаки потрапляють... у холодну"4.

На жаль, переслідування народного колядування не припинилося і після революції. Але тепер його, може, найзапеклішими за всі віки, гонителями стали недалекі лицарі "войовничого атеїзму". Як дивовижно зімкнулися на цьому терені безоглядна ортодоксальність цілком протилежних ідеологічних систем?! Парадокс? Ні, скоріше закономірний алогізм нетолерантності, вузьколобої нетерпимості і духовної деспотії.

Результатом цього багатовікового тиску стала підміна язичницьких елементів християнськими. Особливо це позначилось на текстовій формулі обов'язкового рефрену, який, За словами академіка Б.О. Рибакова, в давніх обрядових піснях був "і гімном-молитвою, і іменем божества"5. Очевидно, таку ж величальну функцію виконував рефрен і в наших давніх колядках. У християнський час рефренні величання язичницьких божеств замінено фразами "Ой дай, Боже", "Святий вечір", "Христос родився" і т. п.

І все ж, не зважаючи на понад тисячолітній історичний шлях, неминучі різночасові нашарування, діахронні еволюційні чи насильні зміни, впливи тощо, народні колядки дійшли до нашого часу, стійко зберігаючи характерні особливості змісту, традиційну форму, мелодику, спосіб виконання. Це, власне кажучи, один з яскравих феноменів стійкості народної традиційно-побутової культури.

Не вважаючи успішним, достатнім свій вплив на охристиянення народного колядного репертуару, розуміючи і реалістично оцінюючи важливість та впливовість цієї сфери духовності, церква вдається до більш ефективного засобу – створює свої релігійні пісні, тематично і змістово пов'язані з Різдвом, які також називає колядами чи колядками. Вони повинні були наблизити обряди і звичаї колядування до християнської різдвяної святковості, пов'язати їх з біблійно-євангельськими сюжетами, мотивами, образами, витіснити з репертуару, замінити народні колядки. Процес творення духовних колядок відомий в Європі з середньовіччя, в ньому брало участь багато церковних і світських авторів. їх творчість активізувалася релігійно-реформаційними процесами у Європі.

На Україні церковні колядки відомі з XVII ст. Тарас Шевченко не прогрішив проти історичної правди, коли в своїй драмі "Назар Стодоля", дія якої відбувається в XVII ст., вклав в уста козаків одну з таких колядок – "Бачить же Бог, бачить Творець, що мир погибає, архангела Гавриїла в Назарет посилає". Завдяки підтримці і популяризації церквою, духовенством різдвяні колядки набули значного поширення в народі. Цьому сприяла також, за словами І. Франка, "безперечна поетична стійність многих набожних коляд"6, простота і дохідливість трактування біблійних сюжетів, демократичний дух. Вони розповсюджувалися як усно, так і серед письменних людей у рукописних збірниках – так званих "кантиках", а з кінця XVIII ст. – і в друкованих збірниках. Уже в першому виданні почаївського "Богогласника" (1790 р.), до якого увійшло близько 250 церковних пісень, міститься значна кількість коляд. Пізніше релігійні коляди друкувалися в різних виданнях, у тому числі і окремими збірниками, що найчастіше називалися "Колядниками". З часом, в процесі усного побутування та в результаті різних літературних обробок вони зазнали багатьох змін, так що іноді відомі і поширені зараз тексти помітно відрізняються від тих їх первісних зразків, що вийшли з-під пера духовних поетів XVII – XVIII століть.

В радянських виданнях коляди релігійного змісту до останнього часу не публікувалися. Але якщо нині ми відкриваємо духовну, культову хорову творчість композиторів, то чому мають залишатися закритими релігійні колядки і щедрівки? Тим більше, що їх функціонування ніколи не обмежувалося лише церковною сферою, вони здавна широко увійшли в народне середовище, стали важливим компонентом побутово-обрядового співу, народного театру, вертепу.

Розглянемо світські і релігійні колядки і щедрівки.

* * *

Перші відомі записи українських народних колядок і щедрівок походять з другого десятиліття XIX ст. і належать визначному слов'янському народознавцеві 3. Долензі-Ходаковському7. Шість народних колядок з'явилося в збірнику М. Максимовича "Малороссийские песни", виданому в Москві 1827 р. У передмові до збірника галицьких польських і українських пісень, що вийшов у Львові в 1833 р., Вацлав з Олеська зазначив, що він не включив цих пісень, оскільки вони, мовляв, є загальновідомими, друкованими у т. зв. "Кантиках" (збірках церковних пісень). Тут Вацлав з Олеська явно не зрозумів специфіки народних колядок, змішав і ототожнив їх з церковними колядками.

Особливо велику роль у збиранні і вивченні народних колядок зіграли діячі "Руської трійці". З початку 30-х років XIX ст. М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький та їх товариші займалися цілеспрямованим і системним збиранням творів цього жанру у різних місцевостях Галичини. Винятково велика заслуга належить тут, зокрема, І. Вагилевичу. З раннього дитинства він був очарований народними колядками. Згадуючи про це, він писав в одній із своїх праць: "Може й бути, що ця велична древня поезія коляд зі своїм особливим заповіданим світом розпалила мою уяву, пробудила мою душу від дрімоти. Навіть може бути, дала перо в руки". Записані ним у 1834 р. у рідному селі Ясені (тепер Рожнятівського району Івано-Франківської області) 15 колядок викликали захоплення в гуртку М. Шашкевича, 7 колядок з цих записів було надруковано в альманасі "Русалка Дністровая" (1837 р.). А вже на початку 40-х років збірка Вагилевича охоплювала близько 200 творів. Сподвижникові "Руської трійці" Іванові Бірецькому належить збірка колядок з Лемківщини. Взагалі членами цього угрупування записано близько трьох сотень народних колядок і щедрівок. На жаль, у свій час їх не вдалося видати окремою збіркою, хоч такі спроби робилися вже в кінці 30-х – на початку 40-х років. Але записи "Руської трійці" поширювалися в рукописних списках, ними користувалися відомі вчені свого часу, зокрема, П.Й. Шафарик, В. Мацейовський, І. Срезневський, М. Костомаров, М. Погодін, О. Бодянський та ін.

Діячами "Руської трійці" започатковано вивчення та наукове осмислення цього явища. Вчені Шашкевичевого гуртка заклали основу класифікації народних колядок, якою користуються і тепер, вони перші вказали на відмінність народних колядок від церковних, висловили стурбованість, що перші все більше витісняються другими, "згасають" на Слов'янщині.

Згодом зібрання українських колядок поповнилося записами П. Чубинського, М. Лисенка, І. Франка, В. Гнатюка, Б. Грінченка, А. Малинки, Ф. Колесси та ін., а також збірками нашого часу. Цінним здобутком на цьому полі, зокрема, є об'ємний том "Колядки та щедрівки" (Київ, 1965 р.), що вийшов одним з перших у серії багатотомного видання "Українська народна творчість". Наукове дослідження цього предмета розгорнулося в працях О. Потебні, В. Антоновича, М. Драгоманова, І. Франка, М. Грушевського, І. Свенціцького, російського вченого О. Веселовського, румунського – П. Карамана та ін. Їх заслуги в цій сфері відомі і загальновизнані.

Уже в минулому столітті вчені констатували, що в українському фольклорі, порівняно з уснопоетичними традиціями інших народів, колядки збереглися найкраще, найповніше і найбагатше. Особливо з погляду розмаїття зразків, сюжетів, цілісності тексту, архаїзму змістових і структурно-поетичних рис, відображення діахронних еволюційних нашарувань тощо. Саме тому дослідження народних колядок в загальнослов'янському чи й ширшому плані базується здебільшого на українському матеріалі.

Тільки в українському фольклорі відома назва "щедрівка". Щоправда, дослідники (Олександр Потебня, Володимир Гнатюк, Філарет Колесса) не бачили якоїсь суттєвої обрядово-функціональної відмінності між "колядками" і "щедрівками", вважали другі синонімним утворенням на українському ґрунті від поширеного приспіву "Щедрий вечір, добрий (чи Святий) вечір". Але вже перші збирачі колядок і щедрівок помітили, що вони розрізняються за приуроченістю і за часом виконання: колядки – в Різдвяні свята (виконавцями їх є хлопці чи молоді і старші чоловіки), а щедрівки – на Щедрий вечір під Новий рік, або, як на західноукраїнських землях, – напередодні Водохреща. Традиційно їх виконували дівчата і жінки.

Характерними для народних колядок і щедрівок є їх урочистий, величальний настрій, в змісті – побажання успіхів у господарюванні, щастя в сім'ї і родині, здійснення задумів і мрій. Традиційними структурними елементами є заспів (основна частина колядки), приспів (рефрен), поколядь (або поспів), десятискладова і восьмискладова (в щедрівках) метрична будова вірша. Типовими колядними заспівами служать, наприклад, слова "Чи дома, дома, пан-господарю?", "Гордий і пишний пан-господарю", "Чи спиш, чи чуєш, пан-господарю". Поколяді – це своєрідне резюме змісту колядки з обов'язковим побажанням:

А за сим словом бувай же здоров, Бувай же здоров, пан-господарю... Дай же ти, Боже, в полі урожай. В полі урожай – а гумно звожай. А в гумні хлібно, в оборі – вбійно, В дому весільно, на славу втішно.

При збереженні основних жанрових рис змісту і форми народні колядки та щедрівки протягом віків зазнавали значного впливу історичних подій, соціальних обставин різних епох, підлягали певним змінам і переробкам відповідно до потреб свого часу. Розглядаючи народні колядки за їх хронологічними ознаками, можна виділити кілька їх основних груп.

Перша – найстаріші колядки, позначені доісторичним, міфологічним світоглядом, первісними космологічними уявленнями, язичницькими віруваннями. В них йдеться про створення світу, світове дерево з птахами-творцями, небесні світила, божества тощо. Особливо цікава з цього погляду лемківська колядка (відома також у записах її варіантів з інших місцевостей України):

Коли не було з нащада світа, Тогди не було неба, ні землі, А но лем було синєє море, А серед моря зелений явір. На явороньку три голубоньки, Три голубоньки радоньку радять, Радоньку радять, як світ сновати.

В колядках цієї групи яскраво виражене обожествлення небесних світил, сил природи, наголошується залежність добробуту людини від цих сил, тісного органічного співжиття з природою, чітко проступає ритуально-магічна спрямованість колядних обрядів і колядкового співу.

Друга група – пізніша верства колядок, в яких відлунює епоха Давньої Русі з дружинно-князівським побутом, з походами "хлопців-молодців" на Чорномор'я, "У край Дуная", до Царгорода, з облогами міст, полюванням на "грубого звір'є", "чорного тур'є", "сиве оленє" тощо. У цих колядках знаходимо описи давнього військового спорядження і зброї ("вороні коні", "тугії луки", "сніпки стрілок", "острії мечі"), реалії побуту ("тереми рублені", "тисові столи", "хрущаті обруси", "вино черлене" і т. п.), значне місце займають у них мотиви і образи, властиві для героїчного епосу:

Ой там за горою та за кам'яною, Ой там Іван коника сідлає, Коника сідлає, з двору виїжджає. З двору виїжджає, на гору ступає, На гору ступає, військо собирає. Зібрав військо – стало землі тяжко. Військо собирає, місто обступає...

Третю часову групу складають колядки, в яких певною мірою позначилися історичні події і суспільні відносини періоду боротьби українського народу проти татаро-турецьких нападів і польсько-шляхетського поневолення. В них досить часто зустрічаються згадки про "козаків-молодців", "панів-гетьманів", захист рідної землі, визволення міста від облоги "турків-ворогів", звільнення бранців, похід "у невір-землю, у Туреччину" і т. п. Ці колядки нерідко перекликаються з народними історичними піснями і думами.

Четверта група – колядки новішої епохи, вони майже зовсім позбавлені властивого цьому жанрові пафосу ідеалізації, за змістом та емоціональною тональністю наближаються до соціально-побутових пісень. Наприклад, у одному з новіших варіантів поширеної колядки "Ой в чистім полі близько дороги", подібно відомій народній пісні "Нема в світі правди", звучать нарікання на несправедливість існуючого суспільного ладу:

Бо вже давно, як правди нема! Уже ся царі повойовали, Бо цар на цар'є військо збирає, А брат на брата мечем рубає, Сестра сестрици чари готує, Ой бо син вітцє до права тєгне, Донька на матір гнів піднімає, Ой бо кум кума зводить з розуму, Сусід сусіда збавляє хліба.

За народною традицією під час колядних обходів дворів колядники вшановували усіх членів сім'ї. Тому пісні розподіляються за змістом і за об'єктом величання, а саме: господареві, господині, хлопцеві, дівчині, вдові та ін.

Мотиви і образи колядок для господаря зосереджені навколо хліборобської праці. В ідеалізованому світлі представляються здійсненими мрії господаря про багатий урожай, щедрий приплід худоби, добробут, щастя, дружну працю всієї родини, пошану в громаді тощо. Поезія хліборобської праці, щастя і високої гідності людини виражена в колядках яскравими засобами з широким використанням гіперболізації: Господар "сидить собі в новій світлонці", "золото сіє", рахує "стада незліченії", у нього "воли все половії", "плуги все золотії", "двори все кедровії", "всі коні воронії", за столом бажані гості, а на полі –

Будуть копойки, яко звідзойки, Будуть стогойки, яко горойки, Збируться возойки, як чорні хмаройки.

Колядки для господині оспівують значимість її домашньої праці, охорони сімейної злагоди, затишку, незамінимість у вихованні дітей. Колядки доносять ту величезну любов і повагу, якими здавна в нашому народі була оточена жінка, мати. Образ господині і все, що вона робить, поетизовані:

Раненько встає, по двору ходить, По двору ходить, як зоря сходить. По двору пішла – золото внесла, По воду пішла – мед-вино внесла.

Широкий спектр сюжетів і мотивів охоплюють колядки хлопцеві. У них мовиться про його підготовку змалку до хліборобської праці, допомогу батькові і самостійну зайнятість у господарстві. Як одне з достоїнств парубка підноситься його воїнське молодецтво, лицарська хоробрість. Він бере участь у бойових походах, переможно змагається і перемагає ворога, відвойовує рідний край. Неодмінним бойовим товаришем хлопця є казковий чудо-кінь, що виручає господаря з різних клопотів, рятує його від грізних небезпек. Значне місце в цих колядках відведено темам пошуку дівчини та одруження парубка. Вибір пари зображено в алегоричній формі. Для цього він іде на полювання, бере з військом облогою місто, відмовляється від золота, різних дарів і приймає лише "красну панну". В колядках звеличується не тільки господарність, лицарство, краса парубка, але і його чемність, послушність батькам, шанобливе ставлення до "людей старших", вміння на "дудочку" чи "скрипочку" грати, "гарно співати" і т. д.

В колядках дівчині оспівується її врода, яка, звичайно, підноситься до ідеалу жіночої краси і привабливості. Дівчина порівнюється з сонцем, зорею, пишною рожею, червоною калиною. Основними якостями в колядковому образі дівчини є її скромність, працелюбність, підготовленість до господарської домашньої роботи, вірність у коханні. Власне, тема любові і щасливого одруження домінує в цьому підрозділі народних колядок. Подекуди в них навіть бачимо виразний переклик з обрядовими весільними піснями.

При традиційному обколядовуванні не залишаються поза увагою вдови, сироти та інші скривджені долею люди. Колядна пісня висловлює співчутливе ставлення до них, несе їм потіху, розраду, оптимістичну духовну настроєність.

Окремі колядки адресовані ремісникам різних профілів, рибалці, купцеві, пасічникові, мельникові та ін. У величальному плані утверджується важливість і корисність для сім'ї й громади усіх видів роботи та господарських занять.

Слід зазначити, що в народних колядках і щедрівках надзвичайно високо поставлено працю. Будучи спрямованими в своїй первісній функціональній заданості на забезпечення успіхів у господарюванні, в них, навіть після пізнішого вивітрення цієї магічної значимості, збережено яскраву поетизацію праці, її піднесено не просто до першорядних житейських, економічних факторів, а до статусу основної сфери виховання, вияву і утвердження морально-етичних якостей людини. Мабуть, тому народна уява не раз залучала до своєї простої хліборобської праці найвищі божества, в тому числі – і з християнського пантеону: за плужком, що в полі оре, "сам Господь ходить", святий Петро поганяє або водить волів, "Божа Мати їсти носить" і т. п.

Іншою пріоритетною цінністю, що возвеличується в народних колядках і щедрівках, є сім'я. Власне, ці твори переконливо показують, що здавна ідеалом нашого народу була демократична сім'я, де господар "раду радить" з дружиною та з іншими її членами, де всі зайняті чітко визначеним колом обов'язків, де панує злагода, мир і любов, де в атмосфері батьківської опіки ростуть і повноцінними людьми виховуються діти.

В колядках і щедрівках говориться про обов'язок людини, особливо чоловіків, служити громаді, захищати Вітчизну від ворогів, боротися з кривдою, несправедливістю, бути чесним, шанувати батьківські традиції. Велика увага приділена в них таким категоріям, як людяність, співчутливість, милосердність у взаєминах. Коротше: величальний, утверджувальний пафос народних колядок і щедрівок спрямований до найбільш сокровенних житейських справ людини і основних, неперехідних її цінносних субстанцій. Саме ця багата гуманістична сутність колядок і щедрівок – одна з найголовніших причин їх довговічності і глибокої вкоріненості в народній традиції. А ще улюбленими стали вони за властивий їм оптимістичний заряд, світлий настрій, святково-романтичну піднесеність над важкою буденною прозою.

Колядки, як писав І. Франко, переносили думки селян "в якийсь світ, близький і рідний їм, а при тім зовсім відмінний від того, серед якого минає їх убоге, клопітливе життя. Пісня виповідає простими словами їх найглибші, сердечні бажання, показує їх не як бажання, а як дійсність. Слухаючи колядки, такий бідолаха хоч на хвилю бачив себе заможним господарем... Пісня радує його, а глухе почуття дійсних життєвих клопотів хоч на хвилю уступає на бік, випливає сльозами, – не гіркими, але такими, що облегшують душу. Оце і єсть сила і суть поезії 8.

Поетично-величальна піднесеність і впливовість народних колядок та щедрівок підсилювалася і тим, що їх виконання оєднувалося з відповідними обрядовими, музичними, танцювальними та ігровими елементами. На Україні групи колядників готувалися заздалегідь, вони мали своїх керівників ("береза", "счинальник"), які повинні були добре знати репертуар, вміли вести все колядне дійство. В Карпатах групи колядників ще й досі включають кількох музикантів, а на Гуцульщині – і двох-трьох танцюристів ("плєсунів"), які виконують при підході до хати і в хаті давній обрядовий "плєс". Великого поширення набуло колядування з участю "ряжених" – переодягнутих, з розігруванням народних вистав: "Коза", "Зірка", "Вертеп".

Весь народний колядний комплекс, справляючи сильне враження, став однією з найулюбленіших складових народної традиційно-побутової культури. Але йому здебільшого властивий світський характер. Тому не дивно, що церква намагалася якомога більше "охристиянити" народний звичай колядування, особливо через репертуар колядок.

* * *

Відмінність між давніми народними і церковно-релігійними колядками очевидна: вона в змісті, образній системі, структурі, віршовій формі, мелодиці, характері виконання. Якщо перші співаються лише під час колядних обходів, під хатою і в хаті, то другі стали також часткою різдвяних церковних відправ і богослужінь. Народні і церковні колядки чітко розділялися в народі: перші називалися "старосвітськими", "сусідськими", "ґаздівськими", "людськими", "притчами", другі – "церковними", "христосанками". Така понятійна диференціація колядок і нині ще подекуди зустрічається в народній традиції.

В дослідницькій літературі з самого початку вивчення колядок і щедрівок також чітко вирізнялися народні й ненародні твори з цими назвами. Але в радянський час колядки релігійного змісту або зовсім замовчуються, або ігнорується чи применшується їх культурна функціональність і значимість. Такий підхід хибний і явно несправедливий.

Іван Франко, розглядаючи релігійні колядки, наголошував, що вони повинні привернути увагу історика нашої літератури, що предметом пильного дослідження мають стати процес поставання тих пісень, їх джерела, літературні традиції, "які в них находили більше або менше ясний відгомін", а також порівняння з церковними піснями інших народів, щоб таким шляхом вияснити і оцінити властиву їм історико-культурну вартість9. Слід зазначити, що в такому плані ця програма, за винятком того, що для її реалізації зробив сам І. Франко, залишається і досі невиконаною в нашій науці.

Помимо релігійних тенденцій і впливу європейської літературної традиції, з якими пов'язане виникнення українських церковних коляд, важливу роль відіграли тут і чинники національно-культурного, соціального та політичного характеру. Вони належать до тієї частини літературної традиції свого часу, яка своїм змістом, мовою протистояла поневоленню українського народу, денаціоналізації церковного життя і представляла в нашій літературі XVII – XVIII ст., за словами І. Франка, "несмілі, але все-таки замітні кроки в тім напрямі, котрий був єдиноспасаючим, – до народу, до народної мови"10.

Виходячи з аналізу обширного історико-літературного матеріалу, І. Франко переконливо стверджував, що наші релігійні коляди постали в атмосфері того духовного життя, яке творилося нижчими верствами давньої української інтелігенції, що їх авторами були здебільшого "прості братчики та послушники монастирські", представники рядового світського духовенства, а то й малописьменні, "але тим ближчі до народу дяки. Все се народ бідний, робучий, покривджений долею народ"11. Завдяки цьому в їх твори на релігійні теми влилося так багато з навколишнього народного життя, в тому числі й гостро соціальних моментів.

Насамперед прикметним і дуже важливим є те, що більшість безіменних авторів українських релігійних коляд добре розуміла і відчувала народну, чисто людську сутність самого свята, Різдва, до якого приурочувались їх твори. Так, навіть у тісних рамках розробки певних євангельських оповідань, вони не обмежувались лише догматично-сакральним тлумаченням сюжетів, образів і мотивів, а не раз давали їм своє освітлення, власну творчу інтерпретацію, робили співзвучними з думками і настроями простих людей, з актуальною житейською проблематикою.

Добре простежується, зокрема, пов'язаність змісту коляд з демократичною ідеєю, що Христос від самого свого народження – Бог бідних, покривджених. В цьому плані особливого поширення набула розробка сюжету про появу на світ Христа: "в яслах, на сіні" серед тварин у бідній стаєнці на околиці міста Віфлеєма, а першими привітали його бідні люди-пастухи. Автори наших колядок вносять у цей сюжет багато деталей з простонародного побуту, і особливо характерне те, що роблять при цьому сміливі соціально-тенденційні виходи, наголошують, що Христос народився "не в царській палаті, но межи бидляти на пустині, у яскині, а треба всім знати", що він "убого ся народив, багатого засмутив..." і т. п.

В цьому колядковому дусі тема Рождества представлена в багатьох творах літератури і образотворчого мистецтва, як, скажімо, "Коляда" Богдана-Ігоря Антонича.

Релігійні колядки творилися в руслі літературних традицій свого часу, в дусі відмінної від народної поетики. Але безсумнівним є те, що їх автори знали народні колядки та щедрівки, і в немалій мірі використовували їх досвід. Бачимо це в помітній увазі до аграрної теми і реалій народного побуту та в способі їх окреслення і трактування. Неодмінними в оточенні новонародженого є домашні тварини. Пастухи приносять у дар ягня, оправдовуючись, що "больше не може пастор дати з бідної хати".

Потом грали во кимвали, Во свиріли і сопіли, Співали, плясали.

Це вже ціла побутова сценка з грою на традиційних інструментах – цимбалах, сопілках, свирілах, зі співом і танцями, властивими для народного звичаю колядування. Народні музичні інструменти вкладаються в руки поважним біблійним персонажам, пророкам, яких колядка залучає до величального співу: "Стань, Давиде, з гуслями, заграй пісні враз із нами".

В народному дусі трансформується і тема сім'ї, яка представлена в образі Святої родини: матері з дитям і їх опікуна Йосифа. В центрі уваги – піклування, турбота про немовля: "Марія мати сина леліє, Йосиф старенький пеленки гріє", "святий Йосиф в руках носить пелюшки маленькому", він помагає Марії забавляти, колисати Ісуса, приспівує "Люляй, люляй" і т. п. Із зворушливою людською теплотою і простими природними барвами змальований образ матері, співзвучний з класичною рафаелівською композицією Мадонни:

Чистая Діва на руках тримає, Як немовлятко грудьми накормляє.

Образ матері висунутий на перший план у колядці "Не плач, Рахіле". Переспівуючи сюжет з євангельського оповідання про вбивство царем Іродом дітей до двох років, щоб таким чином позбавитись від предсказаного пророками новонародженого суперника, автор колядки основну увагу приділив стражданням єврейської матері за втраченими "чадами", намагається потішити її, вишукуючи для цього найніжніші слова ("Пощо, горлице, ти, голубице, тоскуєш і плачеш, тяженько зітхаєш?"). Гнів його спрямований проти "нечестивого", "злого кровопійця, Ірода-убійця" – класичного прообразу тих самодержців-деспотів, що намагалися утвердити свою необмежену владу на крові і кривді тисяч невинних жертв. Тут бачимо використання поширеного в народних колядках порівняння дітей з зорями "у небес просторі", а також виразний переклик із знаменитою гуманістичною формулою української народної поезії "Кров людськая – не водиця".

Якщо навіть ця колядка не оригінальний український твір, а, як припускає І. Франко, переклад чи переспів, то й у цьому останньому випадку вона робить велику честь нашій давній літературі своїм світлим гуманістичним пафосом, проникливим філософським утвердженням незнищенності народу, його духовності ("діти... не умирають, а пробувають", "тілом хоть померли, душами же цілі"), щирим співчуттям до недолі інших народів, що ми сьогодні назвали б справжнім інтернаціоналізмом.

Можна вказати і на багато інших коляд, в яких на першому місці не догматичні, а загальнолюдські категорії, твори, які черпали свій зміст, виражальні засоби не тільки з канонічних церковних джерел, а й з апокрифічних легенд, а також з народної творчості, фольклорного художнього досвіду. Зрозуміла річ, що між релігійними колядками є чимало і таких, що не виходять з рамок завіршованих біблійних сюжетів, позначених риторикою і схематизмом. Але, власне, і не вони переступили межі свого часу, набули популярності, а твори, яким властиві простота, щирість тону і чуття, які, за словами І. Франка, мають на собі "вірний знак високої поетичної стійності.., знак правдивої поезії, котра розширює добре чуття чоловіка далеко поза рамки тісного егоїзму і доставляє йому тим найчистішу радість"12.

Саме такі колядки входили в активний народний пісенний репертуар, зазнавали в процесі побутування не тільки обробки, модифікації, а й значної фольклоризації. Примітною є тенденція наближення релігійних колядок до народних шляхом посилення господарсько-сімейних мотивів й етнографічно-побутового колориту, наприклад, приспів у колядці "Бог ся рождає": "Тут-ки лемки співають, подоляни іграють, волиняк щось міркує, бойко легко танцює, гуцул трембітає, полтавець плясає" і т. д. В релігійних колядках з'являється і характерний для народних побажальний ("віншувальний") мотив: "Даруй літа щасливії сему господарю" ("Нова радість стала, яка не бувала"). Яскравим зразком тісного поєднання релігійної колядкової традиції з народною є загальновідома колядка чи щедрівка "Добрий вечір тобі, пане господарю".

Змикання обох цих традицій простежується і в поширеному пародіюванні народних релігійних колядок. Наближення релігійних колядок до світського життя відбувається також шляхом внесення в їх зміст суспільно-політичних, патріотичних мотивів. Так, у давню колядку "Во Вифлеємі нині новина" входять рядки "Глянь оком щирим, о Божий Сину, на нашу землю, на Україну..." У XIX – XX ст. набули поширення літературні обробки і переспіви народних та релігійних колядок, творення нових колядок з використанням традиційних мотивів і відомих мелодій (наприклад, "Сумний святий вечір").

Популярність і привабливість так званих релігійних колядок зумовлювалися значною мірою багатством і простотою їх мелодій, основаних здебільшого на народному мелосі. Не випадково ці мелодії увійшли в творчість наших найвизначніших композиторів. Обробці, аранжуванню колядок і щедрівок багато уваги приділяли М. Лисенко, М. Леонтович, К. Стеценко, О. Нижанківський, О. Кошиць, С. Людкевич та ін.

Зважаючи на все це, не можна не погодитись з глибоким висновком І. Франка, який бачив у кращій частині релігійних колядок майстерний сплав в "одну органічну цілість" євангельського і народного елементів, догматичного і чисто людського настрою; твори, "яких не поВстидалась би жодна література на світі і котрі сміло можуть видержати порівняння з найкращим, що тільки є на полі християнської гімнології, твори, котрі справедливо і по заслузі здобули собі серед народу таку широку популярність і не стратять її доти, доки серед того народу тривати буде тепле чуття релігійне і прив'язання до своїх гарних поетичних звичаїв і обрядів"13.

* * *

Уже з цих побіжних заміток видно, що хоча світські народні та релігійно-церковні колядки і щедрівки – явища відмінні з генетичного, змістового і поетичного поглядів, все ж якоїсь непрохідної межі між ними, про яку мовиться в працях деяких наших радянських авторів, немає. Безпідставні і категоричні твердження, що релігійні колядки і щедрівки "не мали нічого спільного з народною творчістю", що "ні змістом, ні формою народні колядки не впливали на церковні твори" і т. п.14.

Не було розмежування, функціональної диференціації між церковними і світськими колядками та щедрівками і в самому побутуванні. В народі, як було раніше зазначено, їх розрізняли, але під час колядування виконувались звичайно і народні, і релігійні колядки. В Карпатах ще й донині зберігся традиційний демократичний звичай, коли керівник колядного гурту – "береза" – запитує господаря: "Якої колядувати – ґаздівської чи церковної?". При такому виборі прив'язаність до народних колядок нерідко бере верх, особливо коли обколядовують членів сім'ї. Але водночас знаходиться в колядному сценарії місце і для релігійних колядок.

То ж немає найменшої підстави применшувати, дискримінувати так звані релігійні колядки і щедрівки. Вони давно стали органічною часткою української національної культури, яка живе і приносить радість людям ось уже впродовж кількох століть. Разом з народними колядками і щедрівками вони плідно позначилися на розвитку нової української літератури, музики, театру, живопису.

Час повертати їх до активного фонду української національної культури.

Посилання:

1 Историко-статистическое описание Черниговской епархии. – Чернигов, 1874. – Кн. VI. – С. 214.
2 Вишенський І. Твори. – К., 1959. – С. 76.
3 Гуцульщина. – К., 1987. – С. 256.
4 Дооктябрьская "Правда" об искусстве и литературе. – М., 1937. – С. 33–34.
5 Рыбаков Б.А. Язычество древних славян. – М., 1981. – С. 394.
6 Франко І. Наші коляди // Зібр. творів у 50-ти т. – К., 1980. – Т. 28. – С. 7.
7 Українські народні пісні в записах Зоріана Доленги-Ходаковського. – К., 1974.
8 Франко І. Що таке поезія? / Вибір декламацій для руських селян і міщан. – Львів, 1902. – С. 10.
9 Франко І. Наші коляди // Зібр. творів у 50-ти т. – К., 1980. – Т. 28. – С. 10.
10 Франко І. Наші коляди // Зібр. творів у 50-ти т. – К., 1980. – Т. 28. – С. 10.
11 Франко І. Наші коляди // Зібр. творів у 50-ти т. – К., 1980. – Т. 28. – С. 14.
12 Франко І. Наші коляди // Зібр. творів у 50-ти т. – К., 1980. – Т. 28. – С. 34.
13 Франко І. Наші коляди // Зібр. творів у 50-ти т. – К., 1980. – Т. 28. – С. 22.
14 Колядки та щедрівки: Зимова обрядова поезія трудового року. – К., 1965. – С. 3, 21.
Джерело: Колядки і щедрівки. - Київ "Музична Україна", 1991р. 240с.
Статтю додано:  22.12.2009
Відредаґовано:
Переглядів: 103513
  Коментарі     ПРАВИЛА!     ДЕ СКАЧАТИ mp3 ?!
[cховати]
2. танюшка (гість) 09.12.2011 22:51    
ссух,многовато!!!
-1/0

1. сука (гість) 21.11.2011 21:34    
сука
-1/0


  Адреса цієї сторінки: http://www.pisni.org.ua/articles/256.html

  ПІДПИШІТЬСЯ! ГРУПИ У СОЦМЕРЕЖАХ
  НОВІ ПУБЛІКАЦІЇ