| |
І не минає, не минає, і вже, напевно, не мине
Тривога душу розтинає: а що, як любиш не мене?
А по-латині: аморе, амо! Невже від цього рятунку немає?
Аморе, мамо! Аморе, мамо, теж не минає.
Аморе, мамо, аморе амо, аморе амо ти єдин
Я обламаю хвилинам пальці щоб не вплітались в печаль годин.
Розпались хмари на міліграми, і все в колодязь каламаря
Куди забігти аморе амо, на карті місяця теж моря
А по-латині: аморе, амо! Невже від цього рятунку немає?
Аморе, мамо! Аморе, мамо, теж не минає.
Чманіє сад од квітучої рясності, іду, збиваю росу хвощів
Море кризисів, море ясності, море дощів...
А по-латині: аморе, амо! Невже від цього рятунку немає?
Аморе, мамо! Аморе, мамо, теж не минає | |
