На головну сторінку
Дізнатися більше

Еротичні містерії, Калета 13.12 - Передріздвяний Святочний час.

(Народження Світа та Місячна містика)

Калета – Св. Андрія, кінець першого семиденного тижня другого Різдвяного місяця, що зачинався днем св. Катерини.


Храм Українських і загальнолюдських мрій.


Українське Різдво-Коляда — це Свято Різдва Світа і хвали Господу-Творцю. В Святах Коляди й Щедрого Вечера є основні складові Староукраїнської культури й реліґії — і на ідеольогії цих Свят стоять інші згадані свята, містерії й реліґійні обряди...


Хоч зараз велика частина Українського народу, особливо нове покоління, що виросло на повоєнних руїнах, не здає собі справи з провідних думок цих Свят, але інтуіційно відчуває повагу і святість давніх традицій, і все-таки увесь нарід держиться досі старовіцьких святочних звичаїв і поведінок. Цю інтуіційну свідомість чогось величного й святого, переказаного предками і зв’язаного з старовіцькими обрядами, піддержують злучені з святочним часом пісні, — ось як: Колядки, Щедрівки, Гаївки і т. д., — і у них-то найбільше міститься народних традицій, як реліґійних, так господарських і суспільних, поданих у мітичній формі.



Поділ Передріздвяного часу: Місячна містика і парне Святочне Коло.

Перше Оповіщення, Юра 8.11

Упереджуючі Знаки, Михайла 21.11

Українське Свято Воведення 4.12

Еротичні Містерії, Катерини 7.12



Еротичне зворушення молоді: ідея Новонародження Світа.


День св. Андрія зачислюється до передріздвяного кола; кінчить він перший (семиденний) тиждень другого Різдвяного місяця, що зачинався днем св. Катерини. Цей цілий настроєвий тиждень присвячений еротичному зворушенню молоді — Вечерницям, музиці, товариським забавам; а як день св. Андрія вкаже, присвячений сильно шануанню Місяця.

Однакож як тиждень Різдвяного кола, він криє в собі передовсім ідею Новонародження Світа. Ця ідея зовсім узгоджується з культурою еротики (любощів) молоді, яку на мою думку радби нарід піддержати в цім часі подаючись за ідеєю і побажанням відроження роду в первісній силі світотворчого гону. Що природнішого, як, згадуючи про красу, здоровля, життєву силу новонародженого світа мати побажання видіти тую жизнерадість і життяздатність у своїх дітей, домашньої худібки й у всього окружаючого світа?

Розбуджена еротика: Дівоцькі чари й ворожби. Поминемо дівоцькі ріжноманітні чари й ворожби вечером перед св. Андрія, що вказують лиш на менше-більше розбуджену еротику.


Містерії Парування: Вогонь і Вода. Звернемо увагу хіба на одну тільки Андріївську містерію виливання горячого розтопленого олова або воску на зимну воду, для ворожби будуччини, бо вона дуже нагадує переливання води через полум’я і злуку Води з Вогнем перед Воведенням.



Містерія з Калетою - Королем.


Зате зупинимося довше над містерією з „Калетою“ або „Королем“.

Задля андріївських Вечерниць печуть круглу пшенишну паляницю, „Калету“ або „Короля“, обмазують її медом і завішують на шнурку посеред хати й колишуть нею. Присутні стараються кожний захопити Калети та надкусити її.

Хто знає містерії пізнішої Святоріздвяної Вечері, той нагадає собі зараз, що пшениця з медом — це сакральна частина Святої Вечері, і то в двоякім виді:

  • як зерно пшенишне з медом, т. зв. Кутя, або
  • як Колач або Хліб та Мід.

Кутя — це передова страва Святої Вечері і об’єкт жертви киданої в гору; а Хліб та Мід в чашці — це жертви настільні, освячені фактом жертвоприношення, — і з ними та з водицею як сакральними речами обходить Господар хату, подвір’я та стайні з худобою, несучи всюди благословенство Вечера.

Ми переконаємося з дальшого дослідження, що Святоріздвяні хліби — то символи трьох Астральних світил, головних об’єктів святочного шанування, т. є. Місяця, Сонця і Зорі.

Надкусувана Калета це символ меншіючого Місяця. По зникненні Місяця наступить Нів, а відтак Новий Місяць, відновлена Астральна Сила, що несе для землі і для народу нове життя, нове добро.

Меншіючий Місяць, його ущухнення, є зображуване символічно в цілім світі ріжними мітольоґічними постатями, наприклад Грецьким кулявим Гефайстом, Українським безп’ятим Антипком. Та оця символіка Калети інша, вона більше первісна, природна-звичайна; вся Астральна мітольоґія Святоріздвяна й Щедровечірня — первісного, найнижчого (найдавнішого), типу.


Містерія з Хлібом на Щедрий Вечер. Анальоґічна до Калети містерія з Хлібом на Щедрий Вечер: після Богоявленських Водорщів обходить Господар з Свяченою водою своє подвір’я, стайні та ін., а за ним ступає молодий хлопець, його синок, несучи в руках буханець хліба та від часу до часу відкусуючи з нього кавалок.


Шанування Місяця в обряді Калети. Що в обряді Калети показується шанування Місяця, виходить також з розмови, яку провадять при забаві в Калету, або Короля.

Один каже: „ Їду-їду, Калети кусати!“

Другий відповідає грізно: „А я буду по зубах писати!“

— „Ой, чи будеш чи ні, а я їду на воронім коні!“

— „Засмійся!“ — „Не буду!“

— „Засмійся!“ — „Не буду!“

І так до трьох разів. Коли їздець витримає не засміявшись, тоді його перепускають.

Вороний кінь у світовій мітольоґії — це образ таємної темноти Новю і сили природи, що криється, за нею. Так зображений Нів і в Щедрівках, на що будуть приклади у відповіднім розділі.

Проти Короля, чи Калети, — спадаючого зі своєї сили і краси Місяця в Повні — жене їздець, Молодий Місяць. Про це часто співають Щедрівки: про Білого Молодця на Коні, що воює з Королем.


Вавилонська та Українська культові ідеольоґії. Однакож треба ствердити, що Місячна символіка згаданої Святоандріївської забави не є чисто українська, природна, первісна. У ній є також задатки чужі, налетні, а саме Вавилонські, яких присутність в Українській культовій ідеольоґії прийдеться нам час-від-часу в цьому дослідженні стверджувати.

В містиці з Калетою вказує на них саме те слово „Калета“. Воно відноситься до Місяця і впевнює нас ще більше про шанування Місяця в Андріївській містерії, тільки що уявлює Місяць в іншім образі.

Оце в культовім Вавилонськім центрі Сіппар (Sippar) мало Сонце Шамаш, як батько, наречену, „kallatu“ (слово значить: наречена, невістка), іменем А-і, або Aja, що була жіночою постаттю Місяця. Є очевидно, що Калета і „kallatu“ — це подібні слова і приявлюють заразом одну й тоту саму ідею: Місяця в долі нареченої Сонця.

Отже цілком Вавилонська ідеольоґія замішана в Українське свято, яке приявлюється в Колядках зовсім відмінним ідеольоґічно у відношенні до Місяця. Та про це пізніше.


Еротичні містерії: вкушання Калети як нареченої. Тут хіба можна замітити, що кушання Калети як нареченої, ще й до того з солодким медом, що саме при забаві все пригадується учасникам, дуже годиться з іншими містеріями на св. Андрія, які відносяться більшою частиною до женихань і будучої Долі, про яку мріє молодь.


Астральне шанування: ідея Народження Світа. Так отже ясно, куди прямують провідні думки Передріздвяного й Передщедровечірнього часу — в напрямі Астрального, а передовсім Місячного шанування, що розвивається на основі ідей про Народження Світа. Ідеї оці виявляються в Передріздвяному часі частинами і поступово — але що дальше то все повніше й виразніше.


(За працею: о. Ксенофонт Сосенко. „Культурно-історична постать Староукраїнськиx свят Різдва і Щедрого Вечора". Львів, 1928. - СІНТО, Київ 1994. 343с.)


Стежки до інших листків про Українські традиції.


ДОДАТКИ: Етнографічні подробиці.


А. Дівоцькі чари, вечір і ніч 12.ХІІ.


Дівоцькі ріжноманітні чари й ворожби вечером перед св. Андрія вказують на менше-більше розбуджену еротику.


Гадання на балабушках. Ще звечора проти Андрія, як тільки Дівчата зійдуться до хати ворожити, першим ділом вони печуть балабушки. Балабушки — це невеличкі круглі тістечка з білого борошна. Воду на ці тістечка Дівчата носять із криниці — не відром і не глечиком, а ... ротом! Носять так, щоб хлопці не бачили, бо як побачать — біда!...

„Ми, бувало, — оповідає Свирид Галушка, — як побачимо, що Дівчата по воду пішли — за ними і ну їх смішити: один виверне кожуха і почне мекати по-козиному та перед Дівчатами вихилясом ходити, другий удає з себе цигана, третій — жида ... Таке виробляємо, що Дівчата хоч-не-хоч, а розсміються і води в роті не втримають. У нашому селі такі були хлопці напрасливі, що біля кожної криниці поставлять варту і Дівчатам — де хоч бери води! Тоді Дівчата просять хлопців: — Ідіть собі геть, хлопці, ми води наберемо! — А я, бувало кажу: „Макітру вареників на стіл — підемо!“ — Та вже будуть вареники — їжте, хоч лусніть, тільки води дайте набрати!

Отак домовилися, хлопці йдуть до шинкаря по горілку, а Дівчата, набравши в рот води, йдуть до хати місити тісто на балабушки.

Коли вже балабушки спечуться і вистигнуть, кожна з Дівчат значить своє тістечко кольоровою ниткою або папірцем. Потім вони розкладають їх рядочком на долівці — звичайно на простеленому рушнику.

Як усе це зроблено, до хати впускають пса, що перед тим цілісінький день був узачині і не дістав ніякої поживи. Голодний пес „вирішує долю“. Він хапає балабушки одну за одною, боячись утратити смачну вечерю, а Дівчата з притишеним диханням слідкують за кожним найменшим рухом пса. Ще б пак! Чию балабушку пес проковтне першою, та Дівчина перша і заміж вийде, а чию не зачепить, та сидітиме в дівках. Інколи пес візьме балабушку і несе її десь у темний кут — так і Доля занесе Дівчину в чужі краї, в далекі села. Найгірше, якщо пес не з’їсть балабушку, а тільки надкусить її і покине...


Гадання під вікнами. Бігають ще Дівчата попід вікна слухати.

„Оце підбіжить під вікно, — розповідає Марія, — до тієї хати, де багато дітей, стане і слухає. А в хаті саме розбешкетувалися діти. Мати свариться на них: — Сядь, Івасю! — Дівчина сердито відбігає від вікна, бо почути „сядь“ значить, що вона сидітиме ще „в дівках“ цілий рік.

Під вікном другої хати інша з Дівчат почула, як господиня до свого чоловіка або сина сказала: — Іди, Грицю, корові дай сіна! — Це добрий знак, бо сказане „іди“ віщує Весілля.“

Інколи Дівчата не тільки слухають, а й гукають під вікном: — Дядьку, де ключі? Господар, що хоче пожартувати з Дівчатами, відповідає: — У вівсі, щоб посивіли ви всі! — Але зараз же поспішає поправитися: — Ні, ні, Дівчата, у пшениці — щоб усі ви були молодиці! — Дякуємо! — І весела дівоча юрба з сміхом та вереском вибігає на вулицю ...


Гадання на коноплях. Для Дівчини мало знати, що вона вийде заміж; вона ще хоче довідатися, чи буде в парі з своїм судженим. Пізно ввечері, коли вже стемніє, Дівчина набирає в пелену насіння коноплі, виходить за хату, сіє на снігу і приспівує:


Андрію, Андрію,

Конопельку сію,

Спідницею волочу,

Заміж вийти хочу.


Потім набирає жменю снігу там, де сіяла коноплі, вносить до хати і, коли сніг розтане, лічить насіння: якщо кожна зернина має пару — добре, якщо ні — поганий знак.


Гадання на пшениці. Цікавиться Дівчина ще й тим — хто буде її чоловік, якої вдачі та якого фаху? Щоб це вгадати, вона посипає на долівку трохи пшениці, наливає в мисочку води і ставить люстерко. Коли все вже готове, впускає півня і слідкує за ним: якщо півень нап’ється води — чоловік буде п’яницею, клюне пшениці — господарем, а як гляне в люстерко — паничем і ледарем.


Гадання на намулі. Бігають ще Дівчата до річки, набирають намулу з дна і приносять до хати. В хаті цей намул уважно розглядається: якщо там є шматочок заліза чи цвях — чоловік буде ковалем, тріска — теслею, скло — склярем, шкіра — шевцем, пісок — мулярем, а якщо, крім землі, немає нічого — хліборобом!


Гадання на зустрічного. Цікаво ще знати, як буде зватися чоловік? Виходить Дівчина на вулицю і питається першого зустрічного чоловіка: — Дядьку, як вас звати? Наші люди цьому не дивуються, бож кожний знає, в чому річ. Почувши питання, прохожий дає відповідь, наприклад: „Михайло!“ Це значить, що майбутній чоловік теж буде зватися Михайлом.


Ворожіння на сон. Дівчина хоче бодай у сні побачити, як же той Михайло виглядатиме. Для цього є інше ворожіння: лягаючи спати, Дівчина скидає з себе крайку, робить з неї хрест і кладе під голову (під подушку – Максимович), шепочучи такі слова:


Живу в Києві на горах,

Кладу хрест в головах;

З ким вінчатись, з ким заручатись,

З тим і за руки держатись.


Якщо вночі їй присниться сон, що до неї підійшов Парубок, взяв за руку і повів до вінця, то це буде її суджений.


Ворожіння з куркою та півнем. А то ще так ворожать: беруть півня і курку, зв’язують їх докупи хвостами і накривають решетом, щоб спершу заспокоїлись. За якийсь час випускають їх з-під решета і дивляться: хто кого перетягне. Як півень перетягне курку, то „чоловікове буде зверху“, а як курка півня, то жінка буде верховодити над чоловіком.



Б. Забави Калети, 13 грудня.


Приготування Калети. Задля Андріївських вечерниць печуть круглу пшенишну паляницю, „Калету“ або „Короля“, обмазують її медом і завішують на шнурку посеред хати й колишуть нею. Присутні стараються кожний захопити Калети та надкусити її.


Б1. Ввечері на Андрія сходяться разом і хлопці, і Дівчата. Сходяться до просторої хати, щоб було, де розбігтися для кусання Калети. З цього кусання Калети і починається „Андріївський вечір“. Калета — це великий корж із білого борошна. Печуть Калету Дівчата — всі разом, скільки б їх не було — хоч десять, двадцять... Кожна повинна взяти участь у готуванні Калети. Місять тісто всі по черзі, починаючи від найстаршої дівки і кінчаючи Дівчуром років десяти або й менше.

Тісто солодке, з медом. Зверху оздоблюють Калету сухими вишнями чи родзинками, „щоб гарна була“. Печуть у печі і запікають так, щоб вгризти її було трудно — на сухар. Посередині — дірка. В дірку всувають червону стрічку і підвішують Калету до сволока по середині хати. Підвішують високо, щоб Парубок міг дістати зубами Калету тільки тоді, як добре підстрибне. Крім того, один кінець стрічки (іноді звичайного мотузка) довший і спущений донизу так, щоб можна було за нього смикнути — тоді Калета підстрибне вгору.


Б2. „Калетою“ зветься великий корж із білого тіста. Печуть Калету всі Дівчата, скільки б їх не було. Готуючи Калету, Дівчата мусять пам’ятати про те, що кожна з них має місити свій маленький шматочок Калети, замовляючи його на коханого Хлопця. (Не біда, якщо цей хлопець не потрапить на Андріїв вечір — інші Парубки, кусаючи Калету, можуть заступити і її обранця).

Замісивши таким чином окремо шматки Калетянського тіста, Дівчата кладуть їх до спільної діжі й від цієї хвилі домішують разом, причому зберігається певна почерговість — від найстаршої дівки до наймолодшої; тісто солодке, з медом. Зверху оздоблюють Калету сухими вишнями з родзинками — „щоб гарна була“. Печуть у печі (або в духовці) й запікають так, щоб гризнути її було важко — на сухар (але не горілий). Посередині робиться дірка (для того, щоб можна було Калету підвішувати на мотузку).

Коли Калета запечеться, Дівчата готують хату до зустрічі Хлопців — чисто її метуть, готують страви, а найголовніше — ховають Калету у потаємне місце.


Б3. На Калету дівчата з річки чи з криниці воду в роті носили, а хлопці їх смішили. А ще всі приносили муки, меду. Місили по черзі та пекли Калету – великий корж з діркою.


Б4. Можна і так зробити: взяти разом відвару дев’ясилу, меду, тлущу (маргарину рослинного чи соняшникового) та соди й борошна, м’якенько замісити, коржі створити з діркою, спекти у думаx світоглядниx.


Розшукування Калети. Б5. Як зайде сонце, Дівчата сідають рядком і чекають на Парубоцьку громаду. Хлопці ж, звичайно, крізь віконця непомітно слідкують за приготуваннями Дівчат і коли настає час — вони вже на порозі. Заходять Парубки до хати один по одному, кожен тримаючи свою правицю на правому плечі попереднього. По-військовому, вклоняються і співають Дівчатам жартівливе вигадане на ходу вітання на будь-який наспів. Дівчата, ставши навпроти Хлопців, також вклоняються і у відповідь співають своєї привітальної. Виходить веселе невимушене спілкування із жартівливим кпинуванням, а часом і з сороміцьким змістом :


Хлопці:


Ой, на горі на току курчата чубаті,

А на нашій на вулиці Дівчата горбаті

Куди йдуть, губи дмуть, кирпу задирають,

А як баньками лупнуть, то собак лякають і т.д.,


На це Дівчата з натяком відповідають:


Калета-Калета, в Хлопців хисту нема

Ні співать, ні говорити,

Тільки витрішки ловити і т.д.


Дівчатам треба бути дуже уважними, адже Хлопці, навіть співаючи пісень, здатні на всілякі „капості“. Ось уже один гурт наймолодших з них намагається „непомітно“ обплутати Дівчат червоними нитками, щоб потім, затягнувши петлю, збити їх докупи і змусити, якщо не віддати Калету, то принаймні поцілувати кожного з Парубків.


А тим часом інша Парубоцька ватага також „непомітно“ шукає заховану Дівчатами Калету... .

Отже, Дівчатам ні на мить не можна втрачати пильності — інакше Калета без викупу дістанеться хитрим Хлопцям.

Коли ж усі спроби Парубків виявляться марними, Дівчата починають вимагати у них за Калету три відкупні подарунки. На це Хлопці радо погоджуються, урочисто жартівливо вручаючи їм свої подарунки „із секретом“: то мішок... з котами, то коробку... з мишами чи тарганами чи ще щось незвичайне, а то й так — виберуть з-поміж себе „найкращого“ і віддають його від щирого серця Дівчатам як „найзаповітнішу дівочу мрію“. Дівчата, звісно, зрештою відмовляються від таких „дарунків“ і у відповідь загадують три своїх бажання, що їх мусять задовольнити Хлопці задля отримання Калети.


Серед цих „бажань“ можуть бути, напр., і такі:

  • Наливають у глибоку таріль вина, пива чи будь-якого іншого напою. Котрась із Дівчат кидає у таріль свого персня і викликає Парубка, який їй видається привабливим, щоб дістати перстень, не замочивши носа.
  • Дівчата завчасно і, зрозуміло, щоб ніхто з Хлопців не бачив, готують тарілку з порошком (напр., борошном), після чого її накривають папером і ставлять перед Парубками на низькому ослінчику. На папір кладуть більш-менш крупні паперові гроші і викликають двох „найхазяйновитіших“ Хлопців, що „вміють дати раду грошам“. Їм Дівчата зав’язують хустками очі, а потім розкручують сміливців кілька разів у різні боки і ставлять навколішки біля ослінчика з тарілкою і грішми один навпроти одного. Пояснюють, що кожному треба намагатися здути гроші у бік іншого. Оголошується така умова: хто з Хлопців „передме“ гроші на бік іншого через наперед обумовлену межу, той не лише забирає банкнота, але й цілує найвродливішу (на його смак) із Дівчат. Хлопці, звісно, на це погоджуються. Та тільки-но Хлопці почнуть змагатися, „підступні“ Дівчата непомітно для них миттєво вихоплюють гроші разом з папером, який укривав тарілку з борошном... Бідолашні Хлопці, спочатку не розуміючи в чому річ, під загальний сміх не помічають, що задувають один одного борошном. Коли ж врешті зрозуміють, що щось негаразд, — стає надто пізно, адже й обличчя, й одяг їхній побіліють...
  • На нитці Дівчата підвішують яблуко, що перед тим дуже майстерно (тобто зовні непомітно) начиняють борошном. Викликаються два „найспритніші“ Парубки. Їм зав’язують хустками очі і пропонують наввипередки надкусити підвішений між ними „солодкий плід“. Хто перший надкусить — здобуває право доїсти яблуко і отримати поцілунок найвродливішої (за вибором Хлопця) з Дівчат. Коли після багатьох спроб під загальний сміх глядачів котрийсь із Хлопців надкусить „солодкий плід“, йому стає вже не до поцілунків. Хоча, як знати...

Дівчата на свій розсуд можуть вигадувати й інші не менш цікаві „підступні“ завдання. Звичайно ж, потай від Хлопців, котрі готові належним чином оцінити дівочу кмітливість, вигадки та жарти.


Нарешті Хлопці, задовольнивши всі забаганки Дівчат, отримують право на Калету.

„Умилостивившись“, Дівчата її врочисто виносять під радісний лемент Парубоцтва і віддають найстаршому. Просунувши крізь дірку в коржі червону стрічку, Калету підвішують до сволока (або до високого дрючка) посеред хати. Підвішують висого, щоб Парубок міг дістати її зубами тільки тоді, коли добре підстрибне. (Червоний колір під час традиційних розважальних та обрядових зібрань молоді, — вечорниць, Зелених свят, Купала, тощо, — вважався знаком майбутнього шлюбу).


Їду-їду, Калети кусати!


Б6. Біля Калети стає вартовий — „Пан Калетинський“. Це повинен бути веселий, жартівливий Парубок, „душа вечора“. Він бере в руки квач, вмочений у масну сажу, стає під Калетою і запрошує гостя: — Я, пан Калетинський, прошу пана Коцюбинського Калету кусати!

„Пан Коцюбинський“ (ним може бути кожний учасник гри) бере коцюбу поміж ноги, ніби сідає верхи на коня, і їде Калету кусати. Під’їде до вартового і каже: — Добрий вечір, пане Калетинський! — Доброго здоров’я, пане Коцюбинський!

— Куди їдете? — їду Калету кусати! — А я буду по писку писати! — А я вкушу! — А я впишу!

Ця суперечка проходить з жартами і сміхом. Завдання пана Калетинського — розсмішити пана Коцюбинського. Існує правило, що Коцюбинський може кусати Калету тільки тоді, коли він „витримає“ всі жарти Калетинського і не посміхнеться. Це не так легко, бо Калетинський сам сміється, розповідає веселі пригоди, може і співати, і танцювати — все, щоб тільки розсмішити гостя і, розуміється, все присутнє товариство. Всі сміються, один тільки „гість“ стоїть з коцюбою в руках і намагається стримати сміх. Та якщо йому і вдасться витримати всі жарти Калетинського, то і тоді він Калети не вкусить, бож тільки він підстрибне, Калетинський смикає мотузок — і Калета летить вгору.

Якщо ж Коцюбинський посміхнеться, то Калетинський його по обличчі квачем мазне, і він уже мусить іти геть: він програв своє право кусати Калету. На його місце стає інший учасник гри, новий „Коцюбинський“, а Калетинський звичайно не міняється протягом усього вечора. Якщо трапиться добрий Калетинський, то за весь вечір ніхто до Калети не приступить. Ця весела гра є основною „точкою“ Андріївського вечора.

Кінчається тим, що Калету здіймають зі сволока і ділять поміж учасниками гри. При чому Дівчатам порції Калети роздаються задурно, а хлопці платять гріш дівкам на стрічки за те, що Калету місили. Після цього всі сідають за стіл і починається вечеря...


Б7. Отже, дівчина чи хлопець, що хотіли знайти собі пару, мали при собі бодай якусь ознаку червоного кольору. Крім того, один (довший) кінець стрічки спускається донизу так, щоб можна було за нього смикнути — тоді Калета „підстрибне“ вгору.

В обряді кусання Калети безпосередню участь беруть виключно Хлопці, а Дівчатам належить доля дійових спостерігачів та суддів, які допомагають вирішити долю бажаючих вкусити Калету.

Щоб не збити „вояцького“ запалу Парубків, Дівчата сідають рядочком окремо від них і уважно слідкують за своїми обранцями, оцінюючи їх вправність як майбутніх чоловіків.

Біля Калети стає вартовий — „пан Калетянський“, веселий і жартівливий Парубок, „душа вечора“. Він бере в руки вуглину або квач, вмочений у масну сажу, стає під Калетою і запрошує всіх бажаючих:

— Я, пан Калетянський, прошу пана Коцюбинського Калету кусати!

„Пан Коцюбинський“ (ним стає кожен запрошений хлопець, що взяв до рук коцюбу) бере коцюбу поміж ноги, ніби сідає на коня, і „їде“ на коцюбі Калету кусати. Об’їхавши двічі у напрямку проти годинникової стрілки навколо Калети, він підходить до вартового і заводить з ним розмову:

— Добрий вечір, пане Калетянський!— Доброго здоров’я, пане Коцюбинський!

— Куди їдете? — Їду Калету кусати!

— А я буду по писку писати!

— А я вкушу! — А я впишу!..

— А я все одно вкушу! і т.д...


Ця „суперечка“ відбувається із жартами і сміхом. Бо завдання пана Калетянського — жартівливими кпинами розсмішити пана Коцюбинського. Є правило, що пан Коцюбинський може кусати Калету тільки тоді, як „витримає“ всі кпини, виконає забаганки пана Калетянського і не посміхнеться. А це не так легко: пан Калетянський сам сміється, розповідає веселі пригоди, може і співати, і танцювати — все, аби тільки розсмішити гостя і, зрозуміло, присутнє товариство. Усі сміються, лише один пан Коцюбинський намагається, стримавши сміх, відповісти на запитання-загадки пана Калетянського, наприклад:

  • А що то за коні в гаю на припоні: довгасті, голчасті, зеленої масті, нікого не возять лише солі просять.
  • Котилася торба з великого горба, а в тій торбі хліб паляниця, кому доведеться, тому і журиться.
  • На що борошно у млині падає?
  • Прибігли штрики-брики, ухопили далду-балду, почули микитники, казали гречаникам: „Сідайте на вівсяники, доганяйте штрики-брики, віднімайте далду-балду.“ Що воно таке?
  • Чому багато води у морі?
  • Що влітку не кисне, взимку не мерзне, перед обідом не сушить, а після обіду потушить? (Питання для більш дорослих Парубків)
  • Що тій козі буде, як їй сім літ мине?
  • Як поділити п’ять бараболь на трьох?

    .............................................................................................

  • Віз без коліс, а з батога сльози ллються.
  • Дід бабу туркоче баба ся не хоче, дід бабу за тіло бабі ся схотіло .
  • Ішов довгов’яз, у землі зав’яз, з землі всіх повиганяв.
  • Коли воша подібна до квочки?
  • Маленьке руденьке хоч якого пана з коня ссадить.
  • Молодий кричить, що не стирчить, а старий стогне, що не зогне.
  • Наскакалось, назвивалось, під припічком заховалось.
  • Не дід, а з бородою, не корова, а доїться.
  • Не їсть не п’є, а крупами сере.
  • Не три ж ти мене, не мни ж ти мене, ізлізь на мене тай натьопайся.
  • Під землею птиця кубло звила і яєць нанесла.
  • Покладу тверде, вийму м’яке, із кінця кап кап.
  • Росте під хворостом догори хвостом .
  • Сидить баба на грядках вся закутана в хустках.
  • Сидить дід за подушками і стріляє галушками.
  • Стоїть на дорозі, усім заважає: хто йде, той штовхне, а з дороги ніхто не прийме.
  • Стоїть півень на току у червонім ковпаку.
  • У лісі на горісі червона плахта висить.
  • У старця на мотузочку яйця.
  • У тебе чорне як жук, у мене товсте як друк.
  • Ходить квочка коло кілочка, водить діток дрібних квіток, діти квіти квок.
  • Це чорна? — Ні, червона. — А чому біла? — Тому, що зелена.
  • Що у хаті цілують?

    .............................................................................................

Заздалегідь можна придумати багато запитань-загадок, ще й більш цікавих та дотепних.

Пан Калетянський може також дати яке-небудь кумедне завдання панові Коцюбинському, наприклад, „затанцювати догори ногами“, прокукурікати тричі тощо, аби тільки розсмішити Дівчат. Коли Дівчата засміються, то мусять усі по черзі цілувати пана Коцюбинського.

Якщо під час виконання завдань паном Коцюбинським у пана Калетянського виникають деякі завваги, він звертається по допомогу до Дівчат, які є його дійовими помічниками. Тоді вже панові Коцюбинському — непереливки, навіть коли панові Коцюбинському і вдається виконати всі забаганки, то й тоді Калету йому не просто вкусити, бо ж тільки він підстрибне, пан Калетянський смикає за мотузок — і Калета летить угору.

Як тільки пан Коцюбинський випадково посміхнеться або не виконає якусь із забаганок, тут пан Калетянський його й мазне квачем або вуглиною „по писку“ і він вже мусить іти геть, тобто програє своє право кусати Калету. На його місце стає інший Парубок, новий „пан Коцюбинський“. Натомість „Пан Калетянський“ упродовж вечора є незмінним. Якщо трапиться добрячий пан Калетянський, то мало кому дістанеться кусати Калету.

Ця весела гра є головною подією Андрієвого вечора. Закінчується тим, що Калету знімають зі сволока (або з дрючка) й ділять поміж учасниками гри. Не обминають і Дівчат. До того ж їм шматочки Калети роздають задурно, тоді як Хлопці платять для виду гріш дівкам („на стрічки“) за те, що Калету місили.


Б8. Пісня про Калету.
Їxав Молодець Хоробрий Стрілець


В. Вечеря Калети.


В1. На вечерю може бути багато пісних страв , але першими на стіл подаються вареники з капустою. Вечерю готують Дівчата, а хлопці купують горілку — „дівкам на могорич за те, що Калета була солодка“.

В час Калетинської вечері Дівчина наливає в блюдце вина, горілки або меду, розведеного водою, кладе на дно перстень і примушує свого хлопця дістати той перстень губами. Якщо дістане і носа не вмочить, то ожениться і буде щасливий. Відбувається це ворожіння під загальний веселий сміх.


В2. Нарешті всі сідають за стіл і розпочинається вечеря. Тут скоромних страв не буває (бо в цей час —піст ). Першими подають вареники з капустою. Їдять ще вареники з картоплею та цибулею, з грибами, з різними фруктами, рибу (просіл) тощо. Вечерю готують Дівчата, а Хлопці купують питне — „дівкам на могорич за те, що Калета була солодка“.


Г. Хлопці гуляють у ніч на Андрія.


Г1. У ніч під Андрія хлопці мають найбільші права — єдина ніч у році, коли парубкам за бешкети люди вибачають.

Якщо парубок сердитий на батька своєї дівчини (не пускає дочку на цілу ніч гуляти або каже: ,,Не ходи з ним, ледарем!“), то такого батька треба „провчити“. Парубок підмовляє хлопців, ставить могорич і... хлопці гуляють! Батьки дорослих дочок знають про це, самі ж колись парубкували, але ... „хлопців, як чорта, — не встережеш!“

І вранці: там віз на хаті, там ворота на річці пливають, а в іншого господаря — він дуже вже дошкулив парубкам — геть плота розібрали, і кілка не знайдеш.


„Гуляв і я, як був парубком, — каже Свирид Галушка. — Одного разу розсердився я на свого тестя (тоді він ще тестем не був) і кажу хлопцям: ,,Відро горілки ставлю, як старого Кудлая на добрий розум наведете!“ — І навели ... Довго згадував та все мене лаяв. — „Шибеник ти, Свириде, — казав, — чи ж то годиться хазяйському синові так бешкетувати!“ — Та нічого, помирилися, і таке весілля справив, що тепер і в сні не присниться“.

— Що ж. ви йому зробили?

— Завдали клопоту старому: клуню розібрали! Сердився, сварився, але... що зробиш? Парубоцьке право, на те й „Андрій“!


Як, звичайно, „на Андрія“ ніч темна. Хлопці, що не кусали Калети, (дівчата їх не запросили) розсердилися: „Ось ми їм...“ — Назносять мотуззя, налигачів і переснують вулицю, де мають проходити дівчата. Переснують, заплутають, а самі сховаються під тином і чекають. Дівчата йдуть від „Андрія“ гуртом; йдуть, весело сміються, співають, — а тут хлопці як вискочать десь з-під тину та як гукнуть: „Пу-гу, козак з лугу!“ — Дівчата врозтіч... і заплутаються в тому мотуззі. Хлопці їх розплутують, жартують... — Весело було: скільки тих жартів, сміху! Не те, що тепер: ідеш селом — і пес не гавкне, і курка дороги не перебіжить...

А то ще було й так: парубки виводять нову вулицю. Назносять околоту, старих тинів, воріт і таке набудують, що в темну ніч та ще напідпитку не розбереш, де ти: вдома чи на десятій вулиці...“


Моя Килина, як була дівкою, ворожила: ключі вивішувала на стовпці під коморою і слухала, чи задзвонять. Як дзвенітимуть — заміж вийде. А мені треба вкрасти ті ключі, щоб, як оженюся, моє зверху було. Який я був спритний, але й вона не ликом шита: ключі повісила, а сама в коморі сховалась і дзбан води в руки взяла. Тільки я руку простягнув ключі красти, а вона — хлюп — і вмила мене. Така була, хай їй легенько гикнеться, якщо жива ще.

Отак згадував Свирид Галушка „Андрія“, згадував та все казав: „Ех, минулося! Тепер пішов дрібний народ: ні співати, ні гуляти, ба навіть горілки випити — і того добре не вміють!“


Г2. Після вечері Хлопці, за давнім звичаєм, ідуть „бешкетувати“ до дворів незаручених Дівчат.

„І чого вони там тільки не виробляють: знімають ворота, обснують вулицю мотуззям, щоб заплутати в ньому Дівчат, або ставлять під вікна опудала з вичищеного гарбуза (з прорізаними дірками — „очами“, „ротом“ і „носом“ та із запаленою свічкою всередині.)...

Як гаркнуть на всю вулицю: „Пугу, Хлопці з лугу!“ — собаки й ті лякаються... — Дівчата врозтіч... і заплутаються у тому мотуззі. Хлопці їх розплутують, жартують... Весело було: стільки тих жартів, сміху!“

Нікому не вільно на парубків ображатися, адже це вважався єдиним на рік вечором, коли Хлопцям дозволялося „викидати штуки“ (звісно, не злі).

Джерело: Передріздвяний Святочний час © Видавництво „Павутинонька“, Нью Йорк – Львів – Київ – Харків – Москва, 2002
Статтю додано:  09.11.2005
Відредаґовано:
Переглядів: 9445
  Коментарі     ПРАВИЛА!     ДЕ СКАЧАТИ mp3 ?!
[cховати]

  Адреса цієї сторінки: http://www.pisni.org.ua/articles/53.html

 ВХІД
Е-мейл: 
Пароль: 
  Забули пароль?
  
  ПІДПИШІТЬСЯ! ГРУПИ У СОЦМЕРЕЖАХ
FB