| |
Інь так довго шукав свій янь,
Задавав світу багато питань.
Та відповідь його чекала там,
Де сила віри, а не сила знань.
Янь так довго шукав свій інь,
Інь був поруч, але тінь
Не давала бачити йому в пітьмі,
Що для того, щоб любити
Треба стати дітьми...
Бути, бути, бути дітьми...
Бути дітьми...
Хто, як є не ми?
Приспів:
То був останній потяг
Справжнього кохання,
Та ми на нього встигли,
Бо не може інь без яня...
То був останній потяг
Нашого спасіння,
Та ми на нього встигли
Бо не може янь без іня...
Звертати не туди і витирати
Мокрі очі, потім знову
Повертати додому посеред ночі,
І блукати та знаходити
Лдин в одному віру,
І запалювати ту любов,
Яка уже жевріла...
Віднайти забуте,
Та надати йому нову силу
І закуті душі вивільнити,
Бо вони любили!
Нагадати, як ті почуття
Можуть тебе накрити
І втікати від дощу з тобою,
Наче малі діти!..
Ти моє, моє, моє все!
У тобі весь сенс!
Потримай моє серце!
Приспів.
То був останній
Потяг...
То був останній
Потяг...
Без гриму і без макіяжу
Мене цілуєш, мене приймаєш,
Пірнаєш глибоко в очі
І не виринаєш...
Я почуваюся вродливою,
Важливою, вразливою,
Зливою падаю знову на тебе,
Злови мене!
Скажи мені: Ти моє! Ти моє!
Ти моє, моє, моє все!
У тобі весь сенс!
Потримай моє серце!
Приспів.
То був останній...
Потяг...
Ти моє, моє, моє все! |
У тобі весь сенс! |
Потримай моє серце! | (4)
Ти моє, моє, моє все!
Потримай моє серце! Поділитись сторінкою: 
| |
