| |
Так було... А тепер... | (4)
Колись ми були малі і драйвові,
І мали в душі багато любові,
Сміялися дзвінко, каталися на вербі.
Все у житті приносило втіху,
Кайф і радість від першого снігу,
Шукали пригод, літаючи уві сні...
Колись ми у всьому бачили диво,
Були від того дуже щасливі,
Ми будували човни і літаки!..
Серце жило простими речами,
Слухали музику в голосі мами,
Лягали на землю і рахували зірки...
Так було... А тепер... | (2)
Стукав по ринвах дощик весняний,
Мокли, купалися цілими днями,
І розглядали веселку крізь дощ...
В долонях тримали бабине літо,
Що тихо втікало по розігрітих
Чорних асфальтах запилених площ...
Мали усе, що було треба,
Навіть в калюжах бачили небо,
Його недосяжність і висоту!..
Зоряні ночі, пекуча кропива,
Микола закохано рвав мені сливи,
Тікав від собаки в чужому саду...
Так було... А тепер... | (2)
Часто пригадую, звідки я родом,
Шукаю в пустелі свою прохолоду,
Міркую над тим, що у житті головне...
Серце хвилюється знову і знову,
Хвилі мелодій і колискових,
Спогади ніжні накривають мене...
Так було... А тепер... | (2)
Ми стали ніким, звернули з дороги, |
Не бачимо сонця, не чуємо Бога, |
Забули себе... |
Згадаймо, що ми - для Господа діти, |
І цього достатньо, щоб знову радіти! |
Він - наш Отець! |
Так було... А тепер... |
Так було... А тепер... | (4) Поділитись сторінкою: 
| |
