Вовки

Вечір лишить на іклах
Кривавий свій слід,
Зазирає у вікна
Вовчиця-зима.
Роздер пазуром чорним
Короткий свій вік,
Хижо шкірячись боком
Посунув у сніг...

Срібний місяць шкіру
Здере зі спини,
Старим покручем сивим
Бредеш між дерев,
Дико мружиш свої
Лихі очі-вогні,
Хтось не верне додому
Із хащі тенет...

І завиєш, як вітер,
В нічну порожнінь,
Роздираючи темряву
Вщент на шматки.
І вторують луною
Тобі з-за лісів
Лютим мороком ночі
Примари-вовки...

Поділитись сторінкою: