Мала мати сина

Мала мати сина та й го оженила,
Молоду невістку дуже не любила.

Виправила мати сина у солдати,
Молоду невістку - зелений льон брати.

Як набереш льону, то прийдеш додому,
Не вибереш льону, не прийдеш додому.

Брала она, брала, в полі ночувала
І на своїм полі топольом зостала.

Вертає син з війска, вступає до хати,
Каже: Добрий вечер, моя стара мати!

Мамо ж моя, мамо, што то за причина,
Же посеред поля росне тополина?

Не питайся, оину, што то за причина,
Бери топір в руки, рубай тополину.

Зарубав він єй раз, она ся схилила,
Зарубав другий раз, она прогварила:

Не рубай мя, мужу, не рубай ня дуже,
Бо я не тополя, лише твоя доля.

Бодай твоїй мамі так легко сконати,
Што нас, молоденьких, з пари розганяти!

Поділитись сторінкою: