Поет

Згасає день, сідає сонце,
Виходить мрія золота,
Спаливши всі мости поета,
Що так закоханий в життя.
Він думає: Життя - надія,
Життям керують сни,
І навіть в час страждань душевних
Йому не зраджують вони...

Приспів:
Він так жадав змінити для всіх,
Став приреченим поетом утіх..
Взяв перо до рук і вилив біль, свій гріх,
Пергамент білий душу майстра зберіг.

Скаже хтось: немає суті,
Світ існує для людей.
Тоді навіщо ми руйнуєм
Свою домівку - світ ідей?
Хай кожен знає, що можливо
Врятувати цілий світ!
Достатньо просто покохати
Рідну землю - серця цвіт.

Приспів.

Ким ти був весь цей час?
Хто ти? Єдине питання в нас:
Що ти залишиш їм?
Де твій зруйнований дім?

Приспів.

Поділитись сторінкою: