Балада про Україну

Засмутилася земля, що уквітчана весною,
Ой, болить мене душа й умивається сльозою...
Мій народе, зупинись, не топчи ти мою вроду,
Мого слова не зрічись, не зрікайся свого роду!
Мої діти по світах, там шукають щастя й долю,
А моя душа, мов птах, хоче вирватись на волю.
Україною зовусь й моя мова солов'їна,
Та красу мою, чомусь, знову кинули в руїну...

Я - Україна! Я стою на колінах,
В тебе Всевишній знову молю:
Я - Україна! Не зламай мої крила,
Дай мені сили! Я зацвіту!

Горді мужі і князі, мою волю боронили,
Запорізькі козаки землю кров'ю освятили,
Де Кобзар і де Франко, слово Лесі Українки,
Пам'ятай же, мій народ, це одна моя кровинка!
Більш ніколи і ніхто мою долю не зламає,
Знов Карпати і Дніпро "Ще не вмерла" заспівають!
Україною зовусь й моя мова солов'їна,
Я ніколи не здаюсь, бо я горда і щаслива!

Я - Україна! Не впаду на коліна!
Я - Україна - в світі одна!
Я - Україна - твоя мати єдина!
Житиме вічно пісня моя!

Посміхнулася земля, що уквітчана барвінком,
Народилося дитя, що зоветься - українка!..

Поділитись сторінкою: