| |
Падає листя, воскресає пам'ять,
Моє серце є чистим, та провали бувають,
Тому стаю я підвладним своїм спогадам, тіням,
Я вбивав їх роками, та вони не загинуть...
Ти була тоді близько - одне тіло на двох,
Відчував тоді відстань - кілометр за крок,
Важко назвати коханням, цього слова замало,
Зрада ламає канони, які любов малювала...
Не б'ється серце в такт, і не вмію жити, як всі,
Забув про час, коли ходив живим між людьми
І сміявся восени.
Думки живуть тільки минулим, яке не має терпіння,
Я пам'ятаю, що було страждання і божевілля.
Тепер ненавиджу осінь, всі посміялись і досить,
Коли падає листя, я бачу лиш твою постать...
Приспів:
Немає болю, коли поруч любові нема,
Коли у спокої є вільна душа...
Нема плачу, немає сліз, істерик нема,
Коли падає листя та коли плачуть міста...
Падає листя, перед очима та мить...
Чотири роки пройшло, а рана все ще болить...
Твоя зрада вогонь перетворила у кригу,
Де багато кохання, там замало інтриги...
Я втікав від очей і не знав, де сховатись,
Я кричав і стогнав, мене було не впізнати,
Я шукав порятунок у римах і нотах,
Не повіриш - знайшов, хоча рана глибока...
Догоріло життя, як остання свіча,
Не було вже криків - я просто мовчав...
По течії плив, ні на що не зважав,
Серце забуло та пам'ятає душа...
Я біг куди бачать очі, а надворі була осінь,
Тоді почалась гроза - осінь ненавиджу досі.
Багато років пройшло, навіть сьогодні буває,
Коли падає листя - моє серце ридає...
Приспів. Поділитись сторінкою: 
| |
