Ліловий

На схилі літа трави особливі,
Тужаві стебла стеляться до ніг.
Вони, немов зав часу посивіли,
Що стежки розминулися...

Добіг – до краю мед
І сонце на долоні іскрить іще,
По-зрадницьки пече...

А ночі стали глибші і холодні,
Мов у темниці... І яким ключем
Звільнити стіни стиснуті до тріщин?

О, як же міцно в'яжуться думки...
На квіти вересу дощі періщать,
Ліловий сум торкається руки...

На обрій сонце по дощі поверне,
Де подих є розділений навпіл.
Я кожен слід збиратиму по зернах,
І ніжний верес, і солодкий біль...

Поділитись сторінкою: