| |
Ця лава самотня... І осінь... І дим...
Запалене листя трави,
Я знову і знов повертаюсь сюди,
І чую прощальне: прости.
Я чую торкання твоєї руки
І стишую серця биття,
Замислений вітер гортає роки,
Як лист опадає життя.
Ту лаву самотню... І твій силует
На схилі уражених днів
І часу стрімкого обірваний лет
Ця осінь лишила мені.
Лишила на щастя, на радісний спів,
В прощальнім згоранні жива,
Мелодію тиху не мовлених слів,
Щоб пам'ять почула слова.
Приспів:
Осінь – золота час -
Кличе в спогади нас,
Їм відкриті всі світи...
Чуєш, чуєш мене?
Біль у серці мине.
Світ для нього - тільки ти.
Я знову і знов повертаюсь туди,
В алею до світла пітьми.
У маревнім люстрі живої води
Кохане обличчя... І – ми.
Ми разом, і все, що кружляє, живе –
Все з нами... І горя нема
Мелодія щастя з далека пливе,
І тане, і тане пітьма...
Приспів.
Ця лава самотня і небо... І птах,
Терпка матіолова синь.
І голос, твій голос бринить на устах:
Люби, не забудь, не покинь.
Я знову і знову приходжу сюди
В алею до світла пітьми...
У маревнім люстрі живої води...
Ця лава самотня... І осінь... І дим...
Приспів. Поділитись сторінкою: 
| |
