Білосніжка

Сходить сонце над горами
І відчиняє неба браму,
Стука промінь у віконце –
Там не було зроду сонця...

У хатині чорні ставні,       |
У світлині біле ліжко,       |
В ліжку тім лежить царівна,  |
Та, що зветься Білосніжка... | (2)

Прокидається уранці,
Умивається росою,
Кожен день у вишиванці
Із заплетеною косою.

Не потрібні їй ні перли,
Ні букети з чорнобривців.
Гноми вже давно померли,
А в горах немає принців,
Нема принців...

У хатині чорні ставні,
У світлині біле ліжко -
Так життя її минає,
Засинає Білосніжка...

Поділитись сторінкою: