| |
Дорогою до тебе я бачив черепах трьох,
Вони тримали місто на плечах.
Першу, чорну, звали Недайбог.
Вона нічого не просила в неба,
Робила все сама, робила - як для себе.
Бралася і впиралася, на зло не озиралася,
Попри те, попри це, робила все тому, що її пре.
Вона казала: Дій! Лайно це перегній!
І все трималося на ній!
Ти тільки уяви-но, другу звали Мрія.
Була вона, скажу тобі, в хорошім сенсі синя.
Вона казала: знаю, я - важка, але я мрію,
Дивлюся я на небо і надихаю дію!
Бо якщо не мріяти, навіщо ж тоді жити?
Коли собі ти мариш, десь плаче сатана.
Я більша за слона, але я збираю квіти,
Якщо це не весна, то що тоді весна?
Приспів:
Пам'ятай, де б не йшов, я рушаю,
Щоби повернутись знов!
І міста, як мости.
Я люблю цей світ, бо є у ньому ти!
Ти, певно, здогадалася, як звали третю, білу.
Вона не посивіла, ні! Такого кольору буває
Тільки чиста сила, що має крила і ними обіймає
Усіх, кого кохає! Любов'ю її звали.
Ти, схоже, її знала. Були у неї діти,
Мовляла немовлям вона не скінчиться війна,
Не буду вам брехати, правдою не налякати,
Пийте все до дна, але зростайте сильними,
Побачите тоді, як вороги злякаються
І вдінуть бігуді, хоч зійде сім потів,
Та не шкодуйте дров!
Якщо це не любов, то що тоді любов?
Приспів. Поділитись сторінкою: 
| |
