| |
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу... Отоді я
І лани і гори —
Все покину, і полину
До самого Бога...
Якщо є такі рани,
Що їх зцілює час,
Є й жахлива ураза,
Біль від якої не згасне...
Ніколи знову! -
Ліпили маки на свою обнову,
А як людей вбивають,
Їм не гріє і не знобить мову...
Так, ми нарешті полюбили мову!
Ціною болю, втрат
І пересиджувань у сховах,
Вранці п'єш каву, скролиш сайти,
Пишеш всім знайомим:
Ми скоро будем вдома!
Ми скоро будем вдома!
Втома і роздратування -
Мої другі імена,
Коли бачу твіти русскіх:
Да какая там война?
Відповідати нема сенсу,
Бо як каже Jockіі:
Раби будуть рабами,
Хай живуть в Антиутопії!
Але факт є фактом:
Лелеку збили зі шляху,
Влучили просто в крило,
І не оговтавшись від жаху,
Він впустив їх на земля,
А з ними і мати не встояла рівно
Під жаский звук канонади.
Мені казали, що янгол створений
Буть охоронцем, і що колись
Він загляне і у наше віконце,
Як і сонце... Що було моїм світилом,
Але зараз я співаю
Ненародженим в могилах...
Я не пробачу в житті ніколи
Ваш довічний сон!..
Люлі-люлі... Люлі-люлі... |
Люлі-люлі... Лю... | (4) Поділитись сторінкою: 
| |
