| |
Часом доля сіє, віє нас... | (4)
Рух — це життя, всі побігли,
Рухався на плечі із неба сніг білий,
Рухати би час, що завмер без діла,
Рухати би кров у замерзлім тілі,
Рухати речі би подумки.
Знати би все, що готує нам доля наперед,
Рухав життя моє янгол,
Що добрих забрав, а злих за собою не бере.
Рухом відчиняю я двері, йду далі,
А навколо мене одні деталі...
Люди тонуть в морі чужих баталій,
А на стінах сяють шкільні медалі,
Рухає вітер волосся,
А дихати нічим, спазми порожніх легень,
Знову розсіяні ми і так тяжко зібрати
Всі елементи сплутаних схем...
Часом доля сіє, віє нас... | (3)
Доля сіє час...
Часом доля сіє, віє нас...
Сіє, віє нас...
Кожен шукає дорогу
Бути би людиною, а не, ніби робот,
Проживати грамотно рік за роком,
Бути з усіма, адже всі під Богом.
Тільки, щоб щирі би поряд,
Справжні навколо із тих, з ким доля зведе,
Тільки, щоб рідні здорові,
Діти щасливі і поруч, а не аби де.
Світ, ніби мурашник,
Кожен має свій, але спільний дім.
Залишається самотнім серед чорних стін,
Голос в голові каже дуже часто: Стій!
Але час не стоїть, від сонця біжить у тінь.
Як не крути, ми не обирали дану епоху,
Але зупинка без змін нічого не несе,
Тому рухатися треба потроху!..
Приспів.
Часом доля сіє, віє нас... | (10) Поділитись сторінкою: 
| |
