Рушник

Погляну на рушник, що мама шила,
Вустами до узору доторкнусь,
Так за життя вона й не відпочила,
Дитям до її серця пригорнусь.

Літа мої твої вже доганяють,
І доля дивно схожа на твою:
Ті ж колисанки внуків забавляють,
У них вплітаю власну таїну.

Матусю, моя мила, рідна ненько,
Уже і в мене коси у снігу.
Пробач, – промовлю щиро і тихенько,  –
Тепер я знаю слів твоїх вагу...

Поділитись сторінкою: