Всунь руки в небо!

Із давніх-давен я по небу мандрую.
Я знав Соломона і Нестора чув я,
Боян віщував, Іоан попередив,
А я відчував, що багато прогледів.
Я - крапля води, за століття мільйонна,
Я мури проб'ю, бо за мною ще тонна.
Ще я рубильник, - мене увімкнули.
Хапайся за клеми: майбутнє й минуле!

Всунь руки в небо!

Чекали ми грому та й посеред тиші,
Не мали ми дому, - тепер своя ніша.
В ній нема даху, в ній стіни рухомі,
Сюди нам приносять усе невідоме.
Здіймаємо хвилю, обточимо камінь,
Тісно у стилі нам, вузько в екрані...
А небо – дзеркальне, себе наскрізь видно,
Про небо співати мені не набридне.

Всунь руки в небо!

Хоч правлять і судять нащадки Нерона,
З'явилась надія: є білі ворони.
Їх підгодуєм, розправимо крила, -
Здіймуться орлами. Хоч землю покрила
Духа розруха, свідомості криза,
Ближній – далеко, та небо – поблизу.
Небо святеє, воно таке рідне,
Про небо співати мені не набридне!

Всунь руки в небо!

Поділитись сторінкою: