| |
Місто як місто, а люди, як люди,
Ти вірив колись, що все ще буде
Та час не чекає, час швидко минає
І так день за днем, рік за роком спливає
А ти все ще їдеш, куди сам не знаєш,
Туди, де тебе ніхто не чекає,
Туди, де тебе ніхто не чекає...
Включаєш 140 і гониш по трасі,
Все це життя - ілюзія щастя,
Так подруг багато і друзів довкола,
Але так часто від них віє холодом.
Так хочеться зникнути десь за видноколо,
У світ, де любов дорожче, ніж золото,
Туди, де любов дорожче, ніж золото.
Дорога вночі - сяйво вогнів,
А навкруги світ міражів,
Світ, в якому всі так, як ти
Шукають любов і не можуть знайти.
Так, друзі є, та вони так, як ти:
Круті лише ззовні, а в серці пусті,
Ну а взагалі їм немає до тебе діла,
Їм потрібен не ти, а лише твоє тіло.
І навіть не тіло, а окремі частки,
За масками киць голодні вовки,
Вони про любов тобі лише співають,
Та в їхніх словах любові зовсім немає,
Та в їхніх словах любові зовсім немає...
І так день за днем, і ти маєш вже досить,
Біль самоти, мов петля, тебе дусить,
Та ти мусиш встати і десь там іти,
І щось там чекати, так само, як ти
Все місто, як місто, а люди, як люди,
І віра проста, що буде то буде.
Просто живи, час іде до звороття,
Та без любові, хіба це життя?..
Та без любові, хіба ж це життя?..
А дома чекає змучена мати,
Коли ти прийдеш, вона піде спати,
Що було з тобою, розтало мов дим,
Лиш головне - ти вернувся живим. Поділитись сторінкою: 
| |
