Дерева

Вночі я не встиг про це сказати,
Ніч це серця з золотими нервами,
А на ранок виходиш зі своєї казарми –
Сонце вгорі і туман між деревами...
Діти його просвічують душами,
Основи його – вологі, останні...
Якщо не хочеш про мене думати –
Думай про ці дерева в тумані...
Думай про них, коли тобі радісно,
Думай, коли тобі хочеться плакати...
Дерева в тумані схожі на радіо –
Діляться бідами, діляться планами...
Якщо не хочеш про мене згадувати,
Якщо не маєш сили та спокою,
Думай про ліс, що стоїть загатою –
Міцною, надійною та високою...

Думай про сталеве коріння,
Думай про надрізи й крону...
Нехай ця земля, смоляна і осіння,
Наповнить теплом ніч твою чорну...
Думай про мокру траву між дюнами,
Думай собі, ніби так і треба...
Я ж знаю, про що ти насправді думаєш,
Коли ти думаєш про дерева...
Я знаю, я все це собі переховую
Серед туману й огрому нічного...
Немає нічого випадкового...
Немає нічого... Зовсім нічого...

Поділитись сторінкою: