Далекий обрій

Далекий обрій. Вохра. Бірюза.
Розбилось небо золотим розрядом.
В тобі любов ходила, як гроза
над молодим і обімлілим садом.

То говорила голосом води,
то обривалась в темряві струною, -
він був, той сад, ще зовсім молодий.
Гроза його минула стороною.

Він пам'ятає тінь її крила -
гроза ніде з дороги не звернула,
а лиш за плечі мовчки обняла
і тільки в очі тихо зазирнула.

Бо їй було багато тисяч літ.
А в нього ледве прокидалось листя.
Напівживий, він їй дивився вслід.
І розцвітав. І плакав, І молився.

Поділитись сторінкою: