Найперша трава

Найперша трава пробивається, вперта, зелена...
Вже все-таки березень, значить, у лісі весна
От-от стане видима! Поруч з порепаним кленом
Прокинеться жовта цибулька. Так, гусяча... На!

Сердито всуває найстаршому в руки планшета. —
Ні! Треба чекати ще! Ні! Ми не можем піти!
Тут черга тому що... Де тато, питаєш?
І де ти... — закусує губу. —

Наш тато боронить фронти всі-всі найважливіші,
Всі найдорожчі на світі.
Так, тато не з нами. Так, ми йому теж дорогі.
Послухай, як пташка співає — про діда і Вітю.
Ні, милий, не злюся... Ходи, обійму!..

Вороги не влізуть нам в хату, нізащо!
Я впевнена, доню. Усе, що залишилось,
Все дочекається нас. Ліс біля бабусі
І гойдалка, й навіть твій слоньо
Рожевий у смужку...

Трава проростає крізь час і навіть
Крізь простір, і навіть помежи перонів,
Що ділять цю жінку — і ні, не на після і до.
На ту, що жила, і ту, що збирає в долоню
Степір'я трави і вивозить дітей закордон...

Поділитись сторінкою: