Ква-кваха

Жила собі ква - кваха
В калюжі від дощу,
І було їй не гірше,
Ніж за селом в ставку.
Маленька і булькаста
В зеленому вбранні.
Не вміла рахувати
Ні місяців, ні днів.
Ква-кваха, ква-кваха –
Весела і смішна,
Не вміла рахувати
До десяти вона.

Весь час вона в роботі,
Все ловить комарів,
І гріється на сонці,
Так день і пролетить.
А вечері любила
Вона відпочивать,
І вміла дуже файно,
І голосно співать.
Ква-кваха, ква-кваха
Не вміла сумувать,
А вміла дуже файно
І голосно співать.

Та ось одного разу,
Як сонечко пекло
Ква-квахину хатинку
У небо понесло.
Хмаринкою зробилась
Хатиночка мала
І дощиком пролилась
На золоті поля.
Ква-кваха, ква-кваха
Не стала сумувать,
Для себе іншу хатку
Зуміла відшукать.

Поділитись сторінкою: