| |
Ти мене посадив на зеленому лузі між травами,
І я квітка твоя, все тягнусь уверх до небес,
Ти мене зігрівав і поїв мене ранніми росами, |
І щодня я зростав, живши ласкою Божих чудес. | (2)
Але ось косарі розмахалися гострими косами,
Що їм квітки краса, їм би працю скінчити свою,
Я надію свою, на Тебе покладаю, о, Господи, |
На милість, на милість, лиш тільки на милість твою. | (2)
Жива віра в Тебе - це моя незамінна супутниця -
Віра в те, що цим світом керує лиш воля Твоя,
І я знаю Господь, що ти завжди за мене заcтупишся, |
І спасаючим каменем будеш, як йтиме коса. | (2)
Бо інакше для чого поїв ти мене щодня росами,
Для чого проявив Ти любов і свою теплоту,
Для чого Боже мій, ти наповнив мене дивом-піснями, |
Бо невже для того, щоб покласти під ноги скоту. | (2)
Косарі на лугах, відмахалися гострими косами,
Завершили укіс - а я цілий, здоровий стою,
Як в минулі часи умиваюсь небесними росами, |
Прославляю Тебе за любов і милість Твою. | (2) Поділитись сторінкою: 
| |
