| |
Чорна зоря арештантів висить угорі,
І стебла трави від нічного туману
Важкі й вологі...
І юний торчок дивиться на ліхтарі,
Сидячи третю добу в обласній наркології.
І доки сплять на матрацах брати-торчки,
Доки прострілюють тишу старі пружини,
Доки пливуть сновидінь золоті річки,
Він співає тюремних пісень,
Не дотримуючись режиму...
І він співає:
Той, хто боїться,
Той зводить високі мури,
Джа не вигадував для мене
Цю трудову терапію,
Мудрості мені не добавлять
Жодні мікстури,
Я завжди буду робити
Лише те, що я вмію.
І ніхто не скаже за мене
Мої слова,
І ніхто не зробить за мене
Мою роботу...
Час на волю,
Бо скоро почнуться жнива,
І тому сидіти мені тут,
Скажемо прямо, без понту...
І коли я вийду звідси,
Збиваючи вранішні роси,
І коли я прийду додому
Запашними полями,
Старенька мама віддасть мені
Мої папіроси, а друзі дитинства
Зійдуться з повними кораблями!..
Ніч відійшла за мости, за темні горби,
Із усім своїм крамом,
З казенним своїм покривалом,
І радість росла, мов лісові гриби,
Над печальним торчком
І розчуленим медперсоналом...
І слово правди здіймало своє крило,
І здіймало своє крило слово любові,
І сонце в зеленому небі на захід пливло,
І тягнулись за сонцем зернові та бобові...
І коли я вийду звідси!..
І коли я прийду додому!..
І ніч буде минати, і туга з нею,
І падуть вавилонські стіни, тюремні мури,
І, йдучи до праці скошеною стернею,
Будуть співати псалми втішені драпокури... Поділитись сторінкою: 
| |
