| |
Ти думаєш там сонце гріє, бо там сезон дощів?
Думаєш, що твої мрії там є в реальності?
Що кожен день там свято, бо тут гори сміття?
Та є різниця між екскурсією і життям!
А кольорова картинка з кінофільму,
Заставляє тебе думати, що там ти будеш вільний,
Просто реальність навколо не схожа на кінофільм,
Та знай, що між чужими, там, ти не будеш своїм.
Немає рідних стін, немає щирих очей,
А ти тримаєш небо і тремтиш, як Прометей,
Заради своїх дітей, яким начхати на це,
В них валюта рідніше, ніж мамине лице.
Нема куди повертатись, немає відчуття дому,
Стареньке фото і Skype лікують твою втому,
Ці світи завжди були і будуть незвичними,
Як і біль в твоїх очах! Не клич мене!
Приспів:
Не клич мене!..
Твою печаль я пам'ятаю досі!
Не клич мене!
Не залишай в душі свій слід!
Не клич мене!
Твою печаль на серці словом "досить",
Яке забув сказати я тобі...
Пройдуть роки, здається, не так вже й погано,
Спогади без сліз і, ніби затягнулись рани,
Час залікував усе, що було невиліковним,
Пам'ять втомилась, але серце завжди є невтомним.
Нема дороги назад і не забудеш усе,
Нас розділили автостради, мости і шосе...
Наші шляхи розійшлись та в нас дорога одна,
Звідти там де я є, а тебе нема...
Нема тебе - нема, нема чому радіти,
Я залишаюсь тут, ти їдеш на край світу.
Залишені міста, залишені надії,
Ти спробуєш десь там, а ми тут тільки мрії...
Приспів. Поділитись сторінкою: 
| |
