Моїм дивовижним містом

Моїм дивовижним містом дзвонів йде луна,
Сонця промінь день приніс на підвіконня,
Та засніжена тополі пухом тінь лягла
І малює на моїм вікні мару спросоння...

В метушні метро, під передзвін луни
Друзів лиця із дитинства загубились,
У старому парку, де колись гуляли ми,
Від усіх негод вони, мабуть, укрились...

Тільки я сьогодні не спішу,
Сонця променю всміхнусь на підвіконні.
До старого парку я сьогодні зазирну -
Там колись я зігрівав твої долоні,
Подихом своїм я зігрівав твої долоні...

Моїм дивовижним містом линуть дзвонів голоси,
Крізь роки в них мої спогади лишились,
У старому парку десь під передзвін луни
В калатаннях серця вони знову відродились...

Я сьогодні точно не спішу,
Сонця променю всміхнусь на підвіконні.
Лише сонця промінь віджене оту мару,
Коли зігріваю я твої долоні,
Подихом я зігріваю знов твої долоні...

Поділитись сторінкою: