| |
Як посієш смуток – вижнеш сльози,
Загірчать розлуки полином,
В душу розпач зажене морози
І стьобне образа батогом...
Де ти, моя радість, забарилась?
Може, заблукала у світах?
Чи в дорозі дальній заблудилась?
Може, мало сили у крилах?
Полечу я променем до тебе,
Вітерцем гайну через поля,
Ти, моя зигзице золотая,
Ти, розрадо й Ладо, ти моя!
У моїх краях заголосили
Вже давно сердешні журавлі,
А я все чекаю, сили в крилах
І спішу до рідної землі!..
Там цвіте калина біля хати
І береза кличе до воріт,
Там живеш, моя старенька мати,
Ти заплела в коси сивоцвіт.
Там щебечуть рідні соловейки,
У садочку вишні ронять цвіт.
Сяду й обійму тебе, рідненька. -
Я цього чекав вже кілька літ!..
Бережи себе, моя голубко,
Не тужи, що знов у вирій я
Відлітаю вже так хутко,
Бо чека мене моя сім'я.
Там порину знову у роботу
І роки летітимуть, мов день,
Якби ти на те мала охоту,
Я б ще кращих наспівав пісень! Поділитись сторінкою: 
| |
