| |
Ой, як крикне старий орел,
Щo під хмари в'ється,
Гей, загуло Запоріжжя,
Бо до ради тнеться.
Сірко славний серед кола
Раду оглядає,
Товариство привітає
Та й так промовляє:
"Гей, панове-запорожці!
Татарва лякає,
Не вдаваймось у дурницю,
Бо якраз злапає!
По збирайтесь зараз сотні
І сідлайте коні,
Та чекайте отамана,
Отам на вигоні!"
Як прилинув козак Сірий
На сивому коні:
"Нумо, славні запорожці,
Ходім в чисте поле!"
Ой, як крикне старий орел
Попід небнім склоні,
Спинилися запорожці
Попасати коні.
А як крикне старий орел,
На шпиль-гору сівши,
Засумили запорожці,
Коней погубивши.
"Батьку, славний отамане!
Що маєш робити?
Без коня ти що такеє?
Як орел підбитий!"
Зажурився козак Сірий
Проміж козаками,
Як вит лонька засумилась
Проміж ясенками.
Ось прилинув козак з варти,
Де займані коні:
"Не журися, отамане,
Коні вже в загоні!"
"Ой братику ж мій завзятий.
Запорожець милий!
Кажи ж хутчій, чи жив ще мій
Кониченько сивий?"
"Та жив, здоров, і всі цілі
Твої запорожці;
Тільки ж трошки потрощили
Татарюзі кості!"
Зареготався отаман:
"Добре, пани-брати!
Ну, тепер же ми ходімо,
Рушайте ж гармати!"
Загудів стан запорізький,
Як Чорнеє море,
Понеслися запорожці
Облавою в поле ...
Ой, не вітер в полі грає,
Не орел літає -
Ото ж Сірин з товариством
По степу гуляє! Поділитись сторінкою: 
| |
