Квітоньки ви, квіти

В лузі, як по килиму, дівчина гуляла,
Ніженьками білими стежку гаптувала,
З того дня на березі, наче самоцвіти,
Непокоять серденько запашнії квіти.

Коли сонце вранці промені розкида,
Хлопець чорнобровий на стежину вийде,
Стане, вдаль погляне, мурави торкнеться,
Квітоньки побачить - радо посміхнеться.

Квітоньки ви, квіти, ніжні та барвисті,
Наче ті перлини в радужнім намисті.
Де ж та дивна сила, що вас породила?
Де ота рученька, що вас посадила?

В лузі, як по килиму, дівчина гуляла,
Ніженьками білими стежку гаптувала,
І відтоді в полі, наче самоцвіти,
Непокоять серденько синьоокі квіти.

Поділитись сторінкою: