Зустріч

Я стискую руку білу
Отак, як колись було...
Це скільки вже літ пролетіло,
Це скільки ж води утекло!
Ми - іншими зовсім стали,
Лиш небо таке ж голубе.

А як я... любив тебе...
А як я... тебе кохала...
Кохала? Невже кохала?..
Любив? Та невже любив?
Так чом же ти не сказала?!?
Так чому ж ти не говорив?!?

Ти м'яла у своїй жмені
Краєчок густої коси.
Чую: - Дочка у мене...
Дочка? А у мене - син. -
...Буває усе на віку,
Час недаремно лине.
Може, твою дочку
Син мій колись зустріне...

Може, ітимуть діти
Пліч-о-пліч в житті своїм...
Та тільки - ніхто у світі,
Ніхто не розкаже їм,
Ні люди, ні клени опалі,
Ні небо оце голубе,
І як ти мене кохала,
І як я любив тебе!..

Поділитись сторінкою: