| |
Речитатив:
Усяке місто й містечко в землі козаків
Багаті мешканцями, надто ж маленькими дітьми.
У кожному місті безліч дітей
І всі вони вміють читати, навіть сироти.
Вдів і сиріт в цій країні дуже багато,
Чоловіків їхніх повбивано у безперервних війнах.
Але в них є гарний звичай:
Вони одружують своїх дітей зовсім юними
І з цієї причини вони численніші
Від зір небесних та піску морського.
З-над білих сорочок - подоба крил,
Ще зовсім юна кров, найменші люди
Зійшли у сон землі і тлін могил,
Повітря сколихнувши, мов прелюди.
Вони мов мак, їх море звідусюди
Іде в цей дім, в цей витоптаний діл.
З яких смертей, з якої тьми й полуди,
З яких кохань, з яких забитих тіл?
З німих побоїщ і з гучних побід!
Сама любов зіп'ялась невтолима
В очах ночей! І засвіт у похід,
І ранні вдови з іншими очима
Завмерлі, аж мовчать, аж наче схима
Лягла на них і янгольський політ
В сирітськім небі з квітами сухими,
І сто ворон, що кряче їм услід.
До кого ви? До чого ви?
Де сто калік прочовгали,
Де палі, наче милі, у тріщинах до дна.
Убогими дорогами натішитесь недовго ви,
Ангелики-волошки, блудна сарана.
Колючки пустирні, байстрючки псалтирні,
Потерчата хирні, ягнята ясирні.
Та лучше б ви в деревах ненароджені спали!
Та лучше б ви листками на чорну глину впали!
Але повік не вищезне трава на згарищах.
Вони квітують рясно, хоч біль, і страх,
І язва морова, і сіль-камінь кривавить юні ясна,
І сивий попіл обмітає небо,
І рікам переламано хребти,
І згіркле світло плеще променеве -
Їм тут цвісти і в землю цю лягти.
Корабель дітей вирушає річкою, |
У сорочках найбіліших всі, ніби херувими. |
Ця земля збатогована вміє бути вічною, |
Навіть палі проростають саджанцями живими... | (3) Поділитись сторінкою: 
| |
