З попелу

Їхні очі блукали у хмарах,
Нечутлива земля забувала їх.
Їх слова вже не стануть тлумачити,
Шепотіти забутими мовами.

Гасли вогнями крики у полум'ї,
Закатовані, ордами спалені,
Одинокі квіти мороку
Проростали в сяйві з попелу.

Їх думки карбувались у камені,
Шлях життя обертався миттю,
Їх ряди невинних і зраджених
Відлітали до неба розмитого.

Край землі там стрічається з хмарами,
Вітром гнаний порох шумітиме,
Він заглушить їх крики молитвами,
Світле небо до них говоритиме:

"По стежині ранкового світла
Понесу ваші душі пропалені,
Мертва тінь вас забрала від світу,
Де життя - то поле нескінченне"

Їхні очі - в хмарах,
Їхні душі - з попелу,
Променисті зорі відлітали соколом,
Прошивали хмари поглядом враженим, |
Відчували зорі дотиком спаленим,   |
Залишали туману скрапленні сльози  |
На шляху до неба з попелу.         | (2)

Їхні очі блукали у хмарах,
Нечутлива земля забувала їх.
Їх слова вже не стануть тлумачити,
Шепотіти забутими мовами.

Прошивали хмари поглядом враженим,
Відчували зорі дотиком спаленим,
Залишали туману скрапленні сльози
На шляху до неба з попелу.

Їхні очі - в хмарах,
Їхні душі - з попелу,
Прошивали хмари поглядом враженим,
Відчували зорі дотиком спаленим...

Поділитись сторінкою: