Чую як вітер...

Чую як вітер плаче у квітах з ночі до рання,
Наче дитина... В чому причина його ридання?
Хто його вразив, списом образив в тиху годину?
Вийду спитаю... Може розраю хоч на хвилину?

-Голубе вітре, оченьки витри... Чом тобі слізно?
-Жив я бездумно, жив нерозумно... Втямив запізно...
Грався роками, наче квітками, п'яний від сині...
Згасло палання, стрів я смеркання у самотинні...

Літ не повернеш... Мрій не химерно... Горе - зухвалим...
Часу не спиниш, долі не зміниш... Серця не спалим.
Бідкався вітер посеред квітів - сивий бурлака...
Тих, хто згорає,але не світить - доля однака.

Поділитись сторінкою: