| |
Приспів:
Коли сонце сідає за схил,
Починається битва.
Люди встають із руїн,
Живі і померлі,
Згвалтовані, вбиті,
Всі вони просто хотіли жити!..
Я чую ваш біль,
Я не знаю, куди його діти...
Пробачте мені, ненароджені діти!..
Мені ніколи не вистачить слів...
Я не хотіла писати таких віршів!..
Мені ніколи не стане душі,
Щоб зупинити ті кляті дощі!..
Немає в світі такої кари,
Яка б помстилась за всі кошмари!..
Немає в світі таких ліків,
Аби забути предсмертних криків...
Приспів. (2)
Я вже не знаю, кому молитись,
Мені так страшно стало помилитись...
Допоки ми живі, будемо битись!..
А потім, покидьки, будемо любитись...
Мені ніколи не вистачить слів!..
Я не хотіла писати таких віршів!..
Мені ніколи не стане душі,
Щоб зупинити ті кляті дощі!..
Немає в світі такої кари,
Яка б помстилась за всі кошмари!..
Немає в світі таких ліків,
Аби забути предсмертних криків...
Приспів. Поділитись сторінкою: 
| |
