| |
Знову з золоті ліс,
Знову птахи знялись,
Вдалину потягнулися з криком.
Облітає з беріз,
Обсипається лист
І спливає по течії тихо...
Скільки всього було
І води протекло,
Не змели тебе хани могучі!..
Ти стоїш, Новоград,
Як століття назад,
Свої башти здіймаєш на кручі!..
Ти в собі бережеш
Пам'ять древніх пожеж,
Відбиваєш їх зорями в плесі.
Ти - мій дім, Новоград,
Ти - Полісся фасад
І колиска маленької Лесі!..
Тебе ніжать вітри,
Прикрашають бори
І поля обіймають хлібами.
Від північних рівнин
В небі тягнеться клин,
Над твоїми летить куполами.
Все в тобі, Новоград,
Від початку і в ряд -
Перші кроки і юність, і зрілість!
Ти - кохання і біль,
Ти - досягнута ціль
І надії, що десь розгубились...
Не сумуй, Новоград,
Оглянімось назад
На роки, що для нас, пролетіли.
Тільки бачиться з круч
Під фортецею Случ,
Від прожитого вже посивілий...
А в осінній порі
Пестить липи старі,
Забавляється вітер над містом.
І на лапи ялин,
Біля самих вітрин,
Жовте листя лягає намистом... Поділитись сторінкою: 
| |
