| |
Сумно, солодко, тривожно,
Села над Дніпром згадаю -
Там я з батьком спав під возом,
Там женці пісень співають.
Де він вечір давній, давній,
Що весь час за мною ходить?..
Де він ранок, той туманний,
В двадцять літ моїх від роду?..
Де це було – серце б'ється,
Мої думи застарілі,
Розумію я, здається,
Смуток українофілів...
Сумно, солодко, тривожно,
Чи повернусь – я не знаю...
Чи знайду відраду, Боже?..
Чи мене вже не чекають?..
Моя нація благенька,
Де таку ще в світі знайдеш?..
Ще на тілі пух жовтенький,
В дзьобіках свіженькі зайди.
Щиро сором я сприймаю,
Глум приймаю над собою,
Тільки всоте присягаю:
Навіки не скласти зброю!
Я без брому не читаю,
Щоб про край мій не писали,
Здвідти гуркіт долинає,
Там народні комісари.
Скоштували малороси
Більшовицького дурману,
Що людей пластами косить,
Рве на шмаття до остану.
Осіклись месії в Смольнім,
Що від хліба їх відірвуть,
Від водиці в морі Чорнім,
Від амбіцій, від вугілля.
Так гризуть тупі і вперті
Дружні шашлі більшовицькі,
Сум гіркий, огида смерті
Від кацапів лютих близько...
Взято Харьків і Чернігів,
Вчора взято і Полтаву,
Докотились вже під Київ,
Хай живе козацька слава!
Сумно, солодко, тривожно,
Київ ще не відступає,
Відстояти волю можна,
Але ж нації немає...
Без родини, без оселі,
Без чобіт і без шинелів
Провокатори-недбайли
Скоро всім хребет зломають...
Ну, а тим, кому не зможуть -
Комісари постріляють...
Сумно, солодко, тривожно...
Сумно, солодко, тривожно... Поділитись сторінкою: 
| |
