На головну сторінку
Дізнатися більше

"Як читати народні пісні" - тема

список тем  |  пошук по форуму Перейти у розділ:

Показано від 301 до 326 з 326Сторінки: <<  <  1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11
ДідВасиль
 член клубу
 
Катеринопіль
 
реплік:953  внесок:2068
18.10.2014 09:41
Дивно мені: форум люди потрохи читають, а жодного відгуку. Хай би вже лаялись, але не мовчали. З іншого боку, дякувати й за те, що сюди заглядають.

Отож про Галю. Перш за все, оце страхіття слід сприймати, і воно так і сприймається, як просте побутове залякування. Таких пісень, балад, повір'їв, казок у кожного народу є так багато, що про випадковість (тим більш "прикру") говорити не доводиться. Очевидно, вони потрібні як своєрідна психологічна гігієна: не розслаблюйся, життя жорстоке, лихо чатує на тебе звідусіль, осмислюй усе, що ти робиш.

Ця пісня врозумлює і лиху свекруху, щоб тримала міру в своїй жорстокості, бо надмврний тиск на невістку призводить до непоправної біди на всю родину. Не менш важливо остерегти й молодих дівчат і жінок (скільки тій Галі? років 17-18, очевидно, що це перша її дитина, що молодесенька мама ще не звикла, не має досвіду поратися в великім господарстві і автоматично від свекрухи одгризатися): отож, дівчата, будьте уважніші за Галю, не піддавайтеся тискові обставин, пам'ятайте, що головне, а що можна й відсунути.

Треба визнати, що більшість подібних страхалок цим і вичерпуються. Але ця пісня волає про глибше осмислення. Це видно з неприродних деталей: Галя стрічає Орла, і той розповідає їй страшну правду дещо завуальовано - чи то глузливо, чи з якимсь натяком. Вся кінцівка пісні - це явно якась важлива думка, яку треба не просто збагнути, а запам'ятати міцно й назавжди. Яка?

І навіщо так премудро це зображено?
Навіщо, навіщо. А навіщо Ісус найважливіші речі подавав у формі притч? Чи то дозволено тільки Ісусу, а нашим волхвам зась? Це цілком природний прийом - розказати щось не просто так, а в символічній формі: тим самим весь зміст набуває більшої ваги, потребує більшої уваги, роздумів, а отже й засвоюється ґрунтовніше.
_____________________________
Аніж проклинати темряву, краще засвіти хоч маленьку свічку
(ніби Конфуцій)
ДідВасиль
 член клубу
 
Катеринопіль
 
реплік:953  внесок:2068
18.10.2014 10:03
Уявімо собі тепер велику гарну казкову країну, на яку звідусюди насувається лихо. І зібралися її найповажніші мужі в коло та й раду радять. Один каже: нам треба збільшити податки. Другий каже: нам треба поміняти командирів бойових загонів і настругати побільше списів і щитів для воїнів. Третій каже: то все дурня, нам треба слати послів до сусідньої країни, та країна нам допоможе. Четвертий каже...

І тут до їхнього кола входять три мудрі, але всіма забуті волхвині. Стає тихо. І волхвині співають оцю пісню про Галю. Повертаються і так само поважно йдуть із кола, не зронивши більше жодного слова.

Що б ви подумали, бувши одним із тих старійшин у колі?
_____________________________
Аніж проклинати темряву, краще засвіти хоч маленьку свічку
(ніби Конфуцій)
Леся
 член клубу
 
Івано-Франківськ

 
реплік:877  внесок:6992
21.10.2014 10:38
Браво, Діду Василю! У мене місяць не працював комп, а, отже, й інтернет. Як в тумані сиділа зі своєю рутинною роботою. А прочитала ваші пости, то ніби пробудилася.
Ви не зважайте на те, що відгуків немає. Люди відгукуватися люблять, як правило, на теми, в яких підковані, або на скандальні теми.
Ваші пости - це безцінна наука для тих, кому це справді потрібно. Я впевнена, що не тільки я читаю ваші теми.
Дійсно, балада страшна і, на перший погляд, безглузда, але, якщо вдуматися, то вона скеровує.
І взагалі, істинно народні пісні - це не концертні картинки, які виконують зі сцени, а зашифровані мантри.
Пишіть! І не зважайте, що хтось не вступає в дискусію і розмову - просто замало нам знань до таких дискусій.
_____________________________
Я перестала боятися жити.
ДідВасиль
 член клубу
 
Катеринопіль
 
реплік:953  внесок:2068
21.10.2014 16:17
Дякую, пані Лесю.
Справді, ця пісня - одна з тих перлин, які треба віднести до найвищого рангу в нашій культурі. Єфремов ("Древо") колись назвав цей ранг "елітарною музикою". Цим визначенням він мені ніби очі відкрив. Хоч я й не люблю слів "еліта", "елітарний" - чужі вони, ще й заяложені. І музика в цій пісні теж не головне (але необхідне й органічне). Саме в таких піснях уся наша правда - і буденне життя, і поезія, й філософія, і релігія. Жаль, що не вміємо того всього "читати", але не треба лякатися: оскільки це все наше, то воно відкривається, потрібен лише щирий до нього інтерес. І трохи терпіння (часу). Давайте волю своїй фантазії. А може краще сказати - інстинкту.

Дівчина або молода жінка в нашій поезії дуже часто символізує Україну. Приклад: у відомій чисто побутовій ліричній пісні чуємо плач дівчини:
Ой світе ясний, світе прекрасний,
Як на тобі тяжко жити!
А іще тяжче молодесенькій,
Не нажившись, умирати.
Хіба це не символ цілої нації, проти якої нагострив зуби весь оскаженілий, захланний світ ("вражії люди")?

Я не спішу з тлумаченням символіки в пісні "Ой у Галі, Галі". Бо то буде моє суб'єктивне розуміння, воно не має Вам заступити Вашу власну медитацію. Кожен може почути цю поезію й філософію по-своєму. І не треба питати дозволу авторитетів.
_____________________________
Аніж проклинати темряву, краще засвіти хоч маленьку свічку
(ніби Конфуцій)
Юрий_Крылатов
 член клубу
 
Львів

 
реплік:782  внесок:67717
09.11.2014 03:47
Довго не наважувався спитати, та цікаво, аж пече, а окрім Вас, ДідуВасилю, навряд чи хтось ще справді тямить. Є красива пісня, буцім народна, ненашою мовою, яку я розумію. Мотив файний, слова зворушливі, та чи вона справді народна, отут сумнів. Зміст такий: хлопець закоханий, вона не любить, він з лиха п’є, з нього сміються, а жаліє дівчинка-підліток, вже не дитина, ще не доросла, а почуття жіночі – жаль. Текст: Іванку, більше не пий! Не любить, але ж Меріоара (Марічка) не єдина у світі, я готова тебе втішити.
Чи може така пісня бути народною? Зроду не чув, щоб у народній пісні ліричною героїнею була неповнолітня дитина.
_____________________________
Добра бджілка не тая, що дужче дзижчить,
А котра більше меду до вулика носить.
ДідВасиль
 член клубу
 
Катеринопіль
 
реплік:953  внесок:2068
09.11.2014 17:13
Вітаю, пане Юрію, та дякую за візит... і довіру.
Слів я не розумію, хоч пізнаю цю мову відразу ж. Покладаючись на Ваш переказ тексту, можу сказати, що це не зовсім кіч, притаманний популярній естрадній музиці та (меншою мірою) фольклору.
Якщо мелодійка вельми примітивна й нав'язлива (дуже органічно прозвучала б десь в одеському шалмані, а може й у буковинській корчмі), то слова примушують задуматися. Це може бути й давній фольклорний текст, втиснутий у отаке ветеринарне гоцання - що й викликало у Вас сумні асоціації. Справді, сьогодні такий сюжет надто тісно межує з проблемами розпусти, до того ж підліткової.
Але уявіть собі ці ж слова з якоюсь іншою мелодією, яка співала б про красу й печаль людської долі... Молоденькі дівчатка закохуються, та ще й як! І не можна їм того забороняти, бо це сама Природа в них прокидається. Інша справа, на яку стежку ступить таке дівчатко - а це вже залежить не стільки від неї, скільки від оточення. А оточення нині таке, що фактично всі дівчатка спішать наввипередки на слизьку стежку, розпуста давно стала масовою, а ми, дорослі, дивимося скляними очима в вирій та мимримо, що так робити негарно...
І ця пісенька, що колись, можливо, потрясала серця своєю відвертістю й трагізмом, сьогодні лише брудно лоскоче нашу перегодовану уяву.
Багато народних пісень "не звучать" у сучасному середовищі саме тому, що сприймаються крізь призму загальноприйнятої розпусти. Слово "еротичний" стало синонімом братерського слова "похабный". Ну то, зрозуміло, й "мотівчик" має бути на висоті... тіпа сім сОрок...
_____________________________
Аніж проклинати темряву, краще засвіти хоч маленьку свічку
(ніби Конфуцій)
ДідВасиль
 член клубу
 
Катеринопіль
 
реплік:953  внесок:2068
09.11.2014 17:29
А ми з Вами якось говорили про "Ой гиля, гиля, гусоньки, на став" - там саме дівчина-підліток і є героїнею. Принаймні була в первісних варіантах пісні. Дівувати починали 12-13-14- річні дівчатка, саме вони сповнювали своїм щебетом усе село. Безліч обрядових пісень криком кричать про кохання - тільки що символічною мовою. І співали їх (і навіть складали!) завжди саме дівчуки. І в усі часи нічого простішого не було, як "звести з ума" отаке юне чудо. Бидло цим користалося й хвалилося, а порядний хлопець дівчину беріг ("А козак дівчину та й вірненько любить, / А зайнять не посміє.") Але не завжди гарній дівчині траплявся достойний хлопець, бувало й буватиме всяке, - в цьому трагедія, краса й одна з головних інтриг життя нашого.
_____________________________
Аніж проклинати темряву, краще засвіти хоч маленьку свічку
(ніби Конфуцій)
ДідВасиль
 член клубу
 
Катеринопіль
 
реплік:953  внесок:2068
11.11.2014 11:56
Повернуся до Галі, Галі, у котрої свекруха лихая. Що свекруха саме й є лиха доля - це вже майже традиційно й очевидно. Безжальна верховна сила, яка не прощає ні слабкості, ні помилок. Знайомо? Чи не така хмара-свекруха нависла сьогодні над Україною?

Але Галя...
Не сказати, що вона слабка. А от помилку якусь зробила. Вчинила гріх. (До речі, читаючи фольклорні тексти саме як святе письмо, слід тримати на увазі, що слова "помилка" й "гріх" - це фактично синоніми: вони навіть злилися в одне слово в російському "погрешность".)

То чим же погрішила Галя? Адже очевидно, що вона слухняна й роботяща, щиро старалася робити все як належить.

Дитину в полі забула. Це можна зрозуміти, уявивши Галю в її зацькованому стані. Але цього не можна простити. Життя не прощає. В гранично скрутній ситуації Галя мала дбати про головне - не про жито чи корови, а про дитину. Бо то є перша, вічна й священна місія жінки.
Галя не відцуралась дитини, а лиш на якийсь час забула - і страшна кара не забарилася.

Сила (як сказав би Сковорода): не забувай головного - не забувай священного - не забувай своєї гідності. Народна пісня ніколи не виписує "мораль" саме тому, що моралізування будь-якої події неминуче звужує зміст і символіку події.

Адже крім дурних Галь, чиї діти переповнюють сьогодні сирітські будинки, є ще просто безліч жінок, які заради "особистого життя" по суті кидають своїх дітей (в садочки, школи, за клавіатуру) - або й зовсім не народжують їх.

Адже крім зіпхнутих із глузду жінок є ще ціла Україна, що за економічними-політичними-фінансовими азартними іграми геть забула про головне - вирощування, виховування й освіту своїх діток нерозумних.

І якщо Галю ще якось можна зрозуміти чи пожаліти, то таку велику країну, коли вона чинить такий самий гріх, Лиха Доля просто мусить карати...
_____________________________
Аніж проклинати темряву, краще засвіти хоч маленьку свічку
(ніби Конфуцій)
ДідВасиль
 член клубу
 
Катеринопіль
 
реплік:953  внесок:2068
18.11.2014 01:06
Тим часом помер - зовсім недавно - Семан Мадзелян, автор "Під облачком"; коли я "читав" тут його пісню, він іще був живий...

"17. липця 2014 рока вмер Семан Мадзелян, лемківскій писменник. Мал 92 рокы.

Был автором слів до знаной лемківской співанкы – "Під облачком", музыку до нєй скомпонувал Ярослав Трохановскій.

Семан Мадзелян вродил ся 18. лютого 1922 рока на Лемковині в селі Білцарева. Был наймолодшым сыном Василя і Александры зо Щамбурів. Старшых братів родиче послали до шкіл, зас Семана задумали оставити на ґаздівці. Коли пришла війна, в 1940 році был зосланий на роботы до Німец. В 1945 році, як вельо молодых хлопців з Лемковины, был забраний як "доброволец" до Червеной Арміі. Воювал о освободжыня Чех. Был тяжко ранений в пражскій офенсиві. Лікувал ся долго, а коли в 1946 році вернул до рідного села, не нашол уж свойой родины. Вшыткы были переселены на Украіну. Лишыл ся при сусідах, з котрыма о рік, в 1947 році был выгнаний, як праві вшыткы Лемкы в рамках "Акциі Вісла" на понімецкы землі західньой Польщы. Там жыл в селі Тшмєль, коло Любіна на Дольным Шлеску.

Своі літерацкы тексты друкувал в книжочках пн. "Смак долі" і в ґазеті "Наше Слово".

Інтервю зо Семаном Мадзеляном мож было слухати і в радийо ЛЕМ.фм."
_____________________________
Аніж проклинати темряву, краще засвіти хоч маленьку свічку
(ніби Конфуцій)
ДідВасиль
 член клубу
 
Катеринопіль
 
реплік:953  внесок:2068
12.01.2015 16:01
Ой у полі висока могила
http://www.pisni.org.ua/songsfiles/3283766.html
Такий простий сюжет, навіть не сюжет, а так, замальовка. Оце й є класичний зразок пісні-символу. Сумна, лаконічна й могутня графіка заспіву:

Ой у полі висока могила,
На могилі червона калина,
На калині чорний ворон кряче,
На чужині сиротина плаче.


Про сироту на чужині є безліч пісень і взагалі фольклору, і тут не додано жодної деталі, яка збагатила б картину. Чіткий, простий, однозначний символ. Далі, така ж проста, нехитра спроба втішити:

Не кряч, не кряч, чорний вороночку,
Не плач, не плач, бідна сироточко.


І тільки останні два рядки - ось вона, несподіванка високого мистецтва, джерело незнищенної сили й краси:

Перекрячу - та й буду літати,
Переплачу - та й буду співати.


Останній рядок ми взяли як назву цілого альбому народних пісень, що їх гурт "Рідна пісня" співав і записував протягом трагічного 2014 року. Цією піснею ми почали наш виступ на осінньому фестивалі в Мінську - реакція залу була бурхливою! А після виступу до нас підійшов молодий хлопчина, учасник фольклорного гурту з Брянщини, і сказав: "У вас очень сильные песни. От первой песни у меня и сейчас мурашки по коже..."
_____________________________
Аніж проклинати темряву, краще засвіти хоч маленьку свічку
(ніби Конфуцій)
Леся
 член клубу
 
Івано-Франківськ

 
реплік:877  внесок:6992
05.08.2015 18:45
Хто має музичну освіту, той добре знає, що таке темперований стрій, поділений на тони і півтони. Хто не має музичної освіти, той добре знає, що таке пісня. Але пісня пісні – різниця. Я знаю і те, і інше. А ще знаю, як Мама-Земля реагує на "нетемперовані" мелодії. Поясню.
Нетемперований і "хаотичний" мелос викликає вібрацію Землі. В залежності, з якою метою цей мелос виконуватиметься + Слово, так і реагуватиме Земля, бо Вона, виявляється, жива!.. Я дійшла такого висновку, досліджуючи це музичне явище кілька десятків літ. Нині я вважаю, що вже дозріла до того моменту, щоб поділитися думками і порадитися з людьми, які, я впевнена, більш обізнані у чомусь. Отака я неспокійна!
Отже, до нетемперованого мелосу, який "будить" Землю–, я відношу живий спів: обрядові пісні, родинно-побутова автентика (без новітніх пісенних випорожнень...), мольфарсько-шаманські піснеспіви. Він у свій час був заборонений церквою. Чому? – гадаю, здогадалися. Ну якому рабовласнику вигідне прозріння рабів?..
Виходячи з цього був вигаданий темперований стрій (чітко все по тонах і півтонах). Сюди і віднесу церковний піснеспів, клавікорд, клавесин, а пізніше – рояль, гармоніка, баян, аккордеон... і т. п.
Залишається запитання: чому І. С. Бах назвав свій 2-томник прелюдій і фуг "Добре темперований клавір"?.. Чому не просто "Темперований клавір"?.. Він чогось боявся?.. А може ця назва – це просто іронія?.. Адже великі люди у всі віки вміли посміятися з вождів-тиранів і з церкви у тому числі.
Нетемперованими музичними інструментами залишилися струнно-смичкові і духові. Ці інструменти схожі на людський голос...
_____________________________
Я перестала боятися жити.
ДідВасиль
 член клубу
 
Катеринопіль
 
реплік:953  внесок:2068
11.09.2015 09:21
Хтось у борі гукає
Недавно хтось розмістив на Ютубі цю пісню, записану ще чи не в 60-х роках зовсім юним тріо "Золоті ключі" https://www.youtube.com/watch?v=1-gq0N1z8hg . Жоден інший пізніший запис (у тому числі фрагмент, розміщений на цьому сайті), вже не несе такої свіжості, ніжності й теплоти, такої вишуканої музикальности: бездоганний, майже інструментальний стрій ніяк не вадить природному диханню пісні, лагідності, іронії, любові, всього того душевного багатства, що ніякими інструментами й ніякими клавірами не передаси. Бах геніальний, він залишається, мабуть, єдиним у світовій музиці явищем, яке можна порівнювати з Українською Народною Піснею - але це зовсім різні регіони музичного всесвіту. У "Добре темперованому клавірі" вже передбачені майже всі форми й смисли майбутньої музики, але там вони лише накреслені. "Повнометражні" свої опуси Бах творив у просторі середньовічної готики, і за всієї нелюдської довершеності вони сьогодні відлякують - принаймні не приваблюють - добросовісного пересічного слухача.

Неймовірно, але така сама доля спостигла й Українські пісні, хоча вони так само вічно сучасні, як і Бах, а ще, на відміну від Баха, гранично прості, доступні навіть дітям, а разом із тим не поступаються Бахові мудрістю й досконалістю. Коли вийшов перший альбом "Золотих ключів" (на платівці-гіганті), я якось спонтанно й не зовсім делікатно відгукнувся на цю подію так: "Дівчата, та після такої платівки вже можна й помирати!" Здається, вони не образились і зрозуміли, що я хотів висловити. Але й не дуже повірили, бо були під звичайним для співаків гнітючим враженням від прикрих технічних помилок (які насправді лежать на совісті ледачих і байдужих звукорежисерів запису і, зрештою, серйозної шкоди тому альбомові не завдають).

І ось тепер Українці цих пісень майже не слухають (як, правду кажучи, й Баха - але ж то хоч "чужий").

Що за загадка?
_____________________________
Аніж проклинати темряву, краще засвіти хоч маленьку свічку
(ніби Конфуцій)
ДідВасиль
 член клубу
 
Катеринопіль
 
реплік:953  внесок:2068
11.09.2015 10:07
Хтось у борі гукає (продовження)
Пісню названо подільською веснянкою, та й усе. Можна подумати, що цим усе сказано. А цим не тільки нічого не сказано, а ще й зачинено двері до інтриги, і оця "подільська веснянка" - ніби ярлик: визначено, класифіковано, опечатано. Як у сховищі музею.

У скупих коментарях часом майне слово "еротика", але більшість Українців (велика маса порослих мохом нащадків совєцького середньовіччя) сахаються цього слова, як чорт ладану, а просвічені современними огнями, навпаки, не бачать і не чують у цій пісні нічого й схожого хоча б на Кім Кардаш'ян. Де ж, мовляв, тут еротика?

Між тим, це і є яскравий зразок Української поетичної/пісенної еротики, еротики в її чистому першотворінні: тут є бог кохання Ерос, і творить він не тільки й не стільки насолоду (то лише тимчасовий інструмент), а й страждання, без якого не народиться нове життя!

Козак коней шукає: знаменитий еротичний символ козака - кінь - тут не фігурує, натомість множина коні, це трохи збиває з пантелику любителів простого примітивного "декодування". А інші скажуть: "Та до чого тут та дурна еротика, це ж реальна побутова ситуація - про неї й ця нехитра пісенька". Це теж правда. Для молодших або дурніших цей поверховий погляд цілком достатній, бо сюжет справді гарний і правдивий.

Правдивий? А придивімося лишень пильніше. "Не шукай, хлопче, коней, твої коники в шкоді - у дівчини в городі". Це вже відвертий символ, бо реально у дівчини городу не може бути, то власність її батьків. Отже йдеться про якийсь інший город. Символічний. Але примітивне ветеринарне декодування тут ніяк не впхнеш, бо й коней чи то двоє, чи й більше, і коли вже вони заскочили в город, то кому як не козакові знати, де вони... Словом, щось тут не так просто.

А як?
_____________________________
Аніж проклинати темряву, краще засвіти хоч маленьку свічку
(ніби Конфуцій)
ДідВасиль
 член клубу
 
Катеринопіль
 
реплік:953  внесок:2068
19.09.2015 08:52
Хтось у борі гукає (продовження)
Отже, коли б це був звичний для побутової еротичної символіки козацький "кінь", то козак знав би, де він, краще, ніж будь-хто, і не гасав би дарма по лісі. А тут - не один кінь, а може й ціле стадо. І раптом виявляється, що воно давно пасеться в дівчини в городі.

Хочу підкреслити, що це чарівний зразок нашого поетичного імпресіонізму, коли є враження, відчуття, але немає юридично достовірного матеріалу. Тому кожному вільно в уяві домальовувати картину на свій смак. Ось як би я її домалював.

Козак шукає своєї долі, своєї сили, своєї пари. Це молодий, дужий, активний хлопець,та такий недосвідчений, що й сам не розуміє ще, чого йому треба. Ото ж і блукає нетрями, горлає на весь ліс. А тим часом усе так просто: глянувся він дівчині, давно вже не виходить з її серця, але сказати вона про це не посміє. Бо вона ж не хлопець, їй не годиться кричати на весь ліс. От і виходить, що козакові "коні" (його краса, сила, молодість) завдають їй страждань, роблять "шкоду".

І шкода та викликає скоріш співчутливу усмішку: що ж ти, молодий дурню, час і сили переводиш, дівчина он чекає, коли ти вже прийдеш та лад наведеш! Удвох ви вже якось із тими кіньми впораєтесь...

Повторюю: це тільки моя імпресія. Кожен має право на свою. Наші пісні це дозволяють.
_____________________________
Аніж проклинати темряву, краще засвіти хоч маленьку свічку
(ніби Конфуцій)
ДідВасиль
 член клубу
 
Катеринопіль
 
реплік:953  внесок:2068
09.12.2015 17:29
Ой зійди, зійди, ясен місяцю
Цей шедевр Української мелодики ще півстоліття тому знали ВСІ. Загляньте куди ближче - в Інтернет: скільки записів, скільки згадок, скільки коментарів! А чому ж таке національне диво - та й забуте?
Може, тому, що заскладна ця мелодія для нашого сучасника? А що. Тепер популярними залишаються куценькі пісеньки з трьох-чотирьох слів і двох-трьох нот. Ото зайдеться той співак перед мікрофоном у студії, як корова на пасовиську, та й повторює своє трискладове "му-му-му" аж доки втомиться. І слухача втомить, але таки заплішить йому в голову "мотівчик". Хоча б на пару годин. А за пару годин уже, дивись, хтось і новий мотівчик створив. От і живемо багатющим пісенним життям.

А все ж, чому забуваємо наші пісні, порівнювати з якими оце сучасне мливо - чисте блюзнірство? Може біда ще й у тому, що мало хто й рідко хто задумується над глибшим - символічним - змістом пісні. Для більшості сучасних Українців мелодія НІЧОГО НЕ ЗНАЧИТЬ - послухайте будь-який масовий спів, від національного гімну до застольних гуцикавок.

Ну то звернемося до слів пісні. Ні в кого не стрічав я жодного бодай натяку, який вийшов би за рамки найпростішого і найближчого тлумачення: це пісня про кохання. Та звісно, що про кохання! Але невже ніхто не відчуває космічної величі, яка вражає з перших слів, звернених, як годиться, до вищої сили - Місяця?
Ось один із найкращих записів цієї пісні - від Бориса Гмирі: https://www.youtube.com/watch? v=7Mx_36idSJw Просто силою свого академізму, поважності і таки великого таланту Гмиря передає ту глибину, можливо навіть не усвідомлюючи того. Бо йдеться не про рядки пісні, а про те, що між рядками. Це насправді й є справжній спів, коли передається все музичне й поетичне багатство пісні БЕЗ ВТРУЧАННЯ виконавця. Але цього мало: Михайло Гришко теж не втручається в глибинну основу rutube.ru/video/af5a5c225c8965d968dde73b103569ce/ , але в нього це більше схоже на байдужість до тексту, та й мелодію він веде, ніби якийсь шлягерок.
_____________________________
Аніж проклинати темряву, краще засвіти хоч маленьку свічку
(ніби Конфуцій)
ДідВасиль
 член клубу
 
Катеринопіль
 
реплік:953  внесок:2068
09.12.2015 18:09
Ой зійди, зійди, ясен місяцю (продовження)
Із сказаного випливає, що передати пісню такого рангу - справа дуже й дуже непроста. І не в технічній майстерності тут секрет (хоча без неї такі пісні теж неприступні), а в розумінні або, краще, відчутті тієї глибини, другого дна. Спроби замаскувати своє нерозуміння якимись вокальними чи драматургічними "прийомчиками" незворотно гублять пісню й видають культурну безпомічність співака.

Наговоривши такого, я мушу тепер пояснити своє розуміння цієї пісні; наголошую (як завжди): це моє особисте розуміння, без претензій на єдиноправильність.

Це вже не перша пісня, в якій за долею людини (дівчини) постала мені доля України. "Обідрана, сиротою понад Дніпром плаче..." Україна не нажилась на світі, не дали. Вся її незбагненна краса, розум, доброта, її неосяжний культурний потенціал, її всесвітня місія (ніким не розкрита, зате до огиди заяложена безграмотними ура-патріотами) - все це затоптано, спаскуджено, кинуто свиням на глум. І тепер її провідники один за другим з незмінним завзяттям беруться її кудись вести (зазвичай під батогом), насправді ж - остаточно топлять. Хіба ж це не про неї:
Ой не бий, мати, та не лай, мати,
Та не роби каліченьки:
Зав'яжи очі темної ночі
Та й поведи до річеньки.

А як приведеш та до річеньки,
То розв'яжи карі очі,
Нехай гляну я та подивлюся,
З білим світом попрощаюсь.

Ой світе ясний, світе прекрасний,
Як на тобі тяжко жити,
А іще тяжче молодесенькій
Не нажившись умирати.

Чи розв'яже хто очі Україні бодай перед смертю?..
_____________________________
Аніж проклинати темряву, краще засвіти хоч маленьку свічку
(ніби Конфуцій)
ДідВасиль
 член клубу
 
Катеринопіль
 
реплік:953  внесок:2068
12.12.2015 18:10
Пісня чи романс?
Це невинне питання нерідко мучить не тільки аматорів, а й фахових музик та музикологів. Авжеж, жанри вочевидь різні, та прокласти між ними межу дуже непросто. Тобто просто, але кожен кладе її по-своєму, а бідний слухач тільки очима кліпає. А дуже ж цікаво, бо ці жанри часто наступають один одному на ноги - маємо таку собі художню конкуренцію, куди багатшу, ніж боксерські чи футбольні баталії. Спортивні пристрасті - максимум на один сезон, а далі вони залишаються в пам'яті хіба зовсім офанатілих хлопців. А от пісня... А романс!...

У мене почалося з Л. Зикіної. Геніальна інтерпретаторка саме пісень, вона коли й співала романси, то все якось трохи вимушено - за гроші чи що... А от "Бежит река, в тумане тает" ( https://www.youtube.com/watch?v=fGX4hS_Gzd4 ) - бездоганно. І просто (як і належить пісню співати), і бездоганно. От такий у неї голос, такий смак, що пісню передає від серця до серця, а романс... ну, теж непогано, але...
Дивна річ: ту ж саму "Бежит река" співає Наталія Муравйова ( tps://www.youtube.com/watch?v=X5PFsqK_CBY ) - і вже мусиш задуматись, чи це пісня, чи романс. Я пішов ще далі і якось заспівав "Бежит река" на мелодію романсу "Глядя на луч пурпурного заката" - публіка шаленіла: це був 100% романс, щоправда, трохи кумедний. Висновок просився сам собою: все залежить від мелодії і не залежить від слів.

Далі - ще веселіше: патефон заспівав прекрасну колгоспну пісню "Вот кто-то с горочки спустился", а мої дівчата з Рідної пісні - "В саду осіннім айстри білі" ( https://www.youtube.com/watch?v=mh2nI7tcRfo ) - і тут усе перевернулося: одна й та сама мелодія в першому випадку звучала як яскрава, задушевна, нехитра, страшенно популярна російська пісня, а в другому - як безперечний Український романс, стриманий, сповнений глибокого почуття, дарма що трохи наївний.

Що ж робити? Може й немає ніякої різниці, може це все пусті суперечки, а романс чи пісня - кому яке діло, головне щоб про любов.

Справді, це діло смаку.
_____________________________
Аніж проклинати темряву, краще засвіти хоч маленьку свічку
(ніби Конфуцій)
ДідВасиль
 член клубу
 
Катеринопіль
 
реплік:953  внесок:2068
12.12.2015 19:42
Пісня чи романс? (продовження)
А про смаки не сперечаються, а розказують.
Власне кажучи, романс якраз і є зразком вторгнення чужого смаку в нашу пісенну культуру. Наша народна пісня чудово обходилася без романсу, як і без мадригалів чи серенад. Вона з надлишком виконувала їхню роль, і недарма Українські народні пісні про кохання проф. С. Килимник назвав еротичними (в чистому й здоровому первісному сенсі цього слова). І, строго кажучи, романсові тут нічого було робити. Але ж мода... європейська умовна драматургія, та ще приправлена тріском і блиском російської показухи з публічним роздиранням рубах, - це було так шокуюче захопливо, що наша напівпродажна музична еліта швиденько відсунула вбік народні студії та заходилася наслідувати більш "цивілізовані" форми. І, як завжди, з успіхом! Успіх полягає в тому, що Український романс виявився настільки самобутнім, що це навіть давало (й сьогодні дає) привід заздрісникам (переважно російської ментальності) твердити, що Українського романсу ніколи не було, немає й бути не може. Украинская песня есть (авже ж, куди тут подінешся), а вот романса - нет! І що ти їм скажеш - якщо не озброїшся чітким розумінням: що ж таке романс? Чим відрізняється від пісні?

Так ось для чого я завів цю розмову! Нерозбірливість призводить до втрат, і тому мусимо собі гарно втямити, чим романс відрізняється від пісні, чи можна цю різницю чітко визначити, чи це лише суперечка смаків, у якій істина ніколи не вродиться. І якщо вже критерій існує, то маємо ним користуватись! І не дозволяти невігласам а)скидати все в один цебер, як їжу для свиней, і б)твердити, що нашого романсу не існує, на тій підставі, що вони його не розуміють.

Я тут візьму паузу, може хто захоче сказати слово з цього питання?
_____________________________
Аніж проклинати темряву, краще засвіти хоч маленьку свічку
(ніби Конфуцій)
Леся
 член клубу
 
Івано-Франківськ

 
реплік:877  внесок:6992
11.01.2016 09:59
Золоті слова, Діду Василю. Треба повертатися сюди, на цей сайт, бо щось я не в тому місці затеревенилася.
_____________________________
Я перестала боятися жити.
webmaster
 модератор
 
Львів

 
реплік:2180  внесок:55610
11.01.2016 18:53
Невже сайт на букву "ф" ?!
_____________________________
підпис. гм...
Леся
 член клубу
 
Івано-Франківськ

 
реплік:877  внесок:6992
13.01.2016 17:40
...
_____________________________
Я перестала боятися жити.
Макоша
 член клубу
 
Верховина
 
реплік:281  внесок:286
22.01.2016 22:11
Діду Василю! Романс - це не українське слово. Кожну українську пісню, яка не є обрядовою, можна спокійно занести до жанру "романс". Але навіщо українській перлинці "хранцузькі" кликухи? В українській пісні як такого "романсового" визначення бути не може однозначно! Є пісня. А Ви що скажете?..
_____________________________
Коли гомонять Карпати, цитьте і послухайте. Таку пісню ще ніхто не написав.
ДідВасиль
 член клубу
 
Катеринопіль
 
реплік:953  внесок:2068
23.01.2016 14:13
Макошо! По-перше, я дуже радий, що Ви з'явились, ще й у бойовому гуморі (принаймні я такого від Вас сподівався й сподіваюсь далі). А ще якби Ви до своїх оповідей і віршів повернулися, то я й фейсбук закинув би.

По-друге, добре, що Вас зачепила дуже цікава тема про романс. Не така важлива, як саме цікава. Вона скоріш філологічна, ніж музична, але ж нам з Вами філологія теж не чужа? Чи Ви й це чуже слово зневажаєте? Але ж воно збагатило нашу мову, як і сама наука філологія - нашу культуру?

Отак і з романсом. Я не спішу з закінченням своєї думки, але все ж таки скажу, що з романсом трапилося те саме, що й з бананами: от завалили ними всю Україну - але як їх називати? У нас є свої ГРУШІ. Є ДИНІ. Ми чудово могли б узагалі обійтися без бананів, але нічого не поробиш, вони є, і доводиться їх називати таки чужим словом "банани", щоб не переплутати з грушами. І хоч уже наші хлопці навчилися свої банани вирощувати (див. у мережі "Бананова ферма під Броварами (Відео)"), але іменують їх теж бананами, а не грушами й не динями. От такі закони філології. Неможливо назвати лева чи тигра "великою кицькою".

А до романсів я повернуся трохи згодом. Кажу ж, що це цікаво.
_____________________________
Аніж проклинати темряву, краще засвіти хоч маленьку свічку
(ніби Конфуцій)
Леся
 член клубу
 
Івано-Франківськ

 
реплік:877  внесок:6992
25.01.2016 19:33
Макоша потринділа і втекла. Щодо бананів. У моєму правилі нині - ніяких заморських витребеньок. Яблука, грушки (не завжди, бо дорогі), гарбузова каша на пшоні з молоком, пшенична каша, зрідка - макарони, хоч практикую борошняну "затирку", як бабуся навчила. Борщ!!! Вареники з капустою. Ніяких картопляних гарнірів - це їжа для рабів, яку вигадали, коли відкрили америку і завезли звідти цей продукт.
_____________________________
Я перестала боятися жити.
Макоша
 член клубу
 
Верховина
 
реплік:280  внесок:285
04.02.2016 18:15
Я не потринділа і не втекла. У мене "Вай-фай" не завжди працює. На чому ми зупинилися? - на романсі. Я б радила на романсі не зупинятися, тут і так усе зрозуміло. Я б краще хотіла почитати Діда Василя там, де обрядова пісня. А чому САМЕ Діда Василя? - бо кожний фольклорист має у душі якісь реліґійні світобачення, які дають спотворений аналіз того чи іншого зразка. Якщо Дід Василь є незалежним мудрим спостерігачем цих скарбів, то його прагматична думка буде найбільш слушною для даного поля діяльності. Я правильно висловилася?
_____________________________
Коли гомонять Карпати, цитьте і послухайте. Таку пісню ще ніхто не написав.
ДідВасиль
 член клубу
 
Катеринопіль
 
реплік:953  внесок:2068
05.02.2016 17:35
Макошо, правильно, але незрозуміло. Обрядова пісня, як і сам обряд, - це завжди вже територія релігії. Можливо, навіть головна її територія. Ось я недолюблюю "релігійне світобачення" (бо воно мене не раз травмувало або дурило), і тому мене обрядові пісні насторожують. Я їх люблю, але просто як поезію, музику, людську душу. Але ж вони завжди втягують в оте саме релігійне (гуртове) сприйняття - і я негайно відчуваю, що мене намагаються поневолити. Це мабуть нездоровий страх, від дитячих травм. Якби вдалося визначити свою релігію, а значить і своє середовище, то може я й не боявся б. А так виходить, що повноцінної участі в обряді я не можу взяти - то що ж тоді мені мудрувати про обрядову пісню.

От Ви мені поясніть, що Ви маєте на увазі під поняттям обрядової пісні, обряду - тоді я скажу Вам щось конкретніше.
_____________________________
Аніж проклинати темряву, краще засвіти хоч маленьку свічку
(ніби Конфуцій)
Показано від 301 до 326 з 326Сторінки: <<  <  1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11
Писати на форумах можуть лише зареєстровані користувачі!
Увійдіть в систему або зареєструйтеся, щоб мати змогу писати на форумі!


Повернутися на головну сторінку

 ВХІД
Е-мейл: 
Пароль: 
  Забули пароль?
  
  ПІДПИШІТЬСЯ! ГРУПИ У СОЦМЕРЕЖАХ
FB