А як я той спів почую?

телепатично ...я приходитиму до вас у сні і співатиму...

А як моя жінка застане? Вона теж регулярно в мої сни навідується...

будете нас двох вчити співати - це ж все заради мистецтва!!!

Ну добре, я тоді пішов спати.

Більш ніхто в мої сни не хоче?

Ага.
Підпис - Фреді Крюгер.
Надобраніч.

Діду Василю! Нафіга відразу співати? Тут дуже складно... Хто "на халяву", той візьме до уваги кожен урок, а потім піде на вокальний конкурс, але програє. А хто щось знає, того не почують...

Ой!!! Люди!!! Згадала, як "порвав" публіку якийсь чувачок з Рожнятівського району на вокальному шоу по СТБ. Була б я продюсером, то заробила б на ньому скажені гроші. Це той, що співав "Смереку" і ще щось (аранжувальник йому не в тій тональності фанеру зробив!)
...А щодо Вашої школи, діду Василю, то я, особисто, повністю з Вами згідна, але суто технічно. Але як ЖИВА ДУША, я Вам скажу, що Вашої школи не потрібно при усій величезній повазі до Вас! Пісня - душа! Хто співає - той уміє, а хто не вміє, нехай не краще не вчиться, цур йому пек!

_____________________________

Макошо, мушу висловити Вам мою щиру незгоду.
п. Святослав зауважив, що тільки глухі й німі не можуть співати. Історичні документи і навіть свідчення наявних довгожителів підтверджують, що колись таки в с і Українці співали. Ну нехай трохи прибріхують, нехай не всі; а що велика більшість - то я й сам той час пам"ятаю. Той час, коли Україна була вже тяжко скалічена двома світовими війнами, голодоморами й репресіями!

Не беріть на себе гріха, не відмовляйте теперішній більшості Українців у їхньому праві на спів. (Бо ж таки велика більшість сьогодні НЕ вміє співати.)

Навпаки, вони мусять знати, що їм як спадок належить цей унікальний божий дар: жодний народ такого не має, отже якщо Українці занехають свою пісню, то й каратимуться тяжче, ніж будь-хто.

А що моя школа не має успіху - то пусте. Не тільки світу, що в вікні. Хтось принаймні зрозуміє, що не святі горшки ліплять, а хтось придумає кращу методику. А не придумає, то й так буде .

Та навіть з огляду на те, що колись не було комп'ютерів, програвачів, записів, люди самі ж і співали і намагалися по-більше пісень знати напам'ять. От хто ж тоді стільки народних пісень, які практично всі знають, до нас би доніс, якби тоді не співали?
Навіть як на весілля прийдете - завжди хтось за столом почне пісню і всі співають.

Досить того, що оті всі співають за столом, а ще точніше - після третьої. То не спів, то велика біда. Справді, співати хочеться всім, але співають тільки коли чарка язика розв"яже. Інакше - соромно. А точніше - страшно.
Тим, хто справді вміє й любить співати, чарка тільки заважає. "Наш хміль - у піснях, а не в барилах вина..."
Але тверезі Українці давно не співають, а як заспівають після третьої... ну, не зовсім так, як той вовк ("Щас спою"), але за тим же принципом. Запишіть-но той спів на магнітофон та послухайте на тверезу голову - і питань не буде.

Я не говорю про п'яниць, які вночі по вулиці повзуть і співають "Ой чий то кінь стоїть" або "Там, під львівським замком".
Може ви й не бували на весіллях, де співали тверезі люди, але я бував. І співати починають не від "удару" алкоголю, а коли наїдяться й наговоряться з сусідами. Нетверезі починають з сусідом на тему "ти мене поважаєш?" спілкуватися )))

Хоча навіщо я взагалі в цій статті щось пишу?

Хоча навіщо я взагалі в цій статті щось пишу?

Значить, виник інтерес!

Діду Герасимовичу,
я пропоную вам, все-таки, дописати усі ваші уроки співу,бо це потрібно, а вебмайстру розмістити це ще десь і в іншому постійному місці, не на форумі. Мабуть через деякий час хтось і захоче анонімно(бо розпитувати людині деколи не зручно) вчитися співати: через місяць, через рік, через 50-років, коли вас уже не буде (тут ми маємо бути реалістами).

У мене є добра звістка. Особливо для ледачих.

Оті чотири вправи, власне, й складають повний курс навчання. Я цілком серйозно. Задача цього курсу - показати заляканому недорозвиненому Українцю, що його пісні - ніяка не таїна; що виконання їх, тобто спів - це технічно досить простий процес, який складається з іще простіших елементів (тональних звуків). Треба лиш навчитись працювати з цими елементами. Це не так важко, як лячно й незвично. Звісно, заважає й лінь.

Якщо людина справді захоче навчитися співати, то їй досить розібрати й засвоїти ці 4 вправи - далі візок покотиться з набагато меншими зусиллями.

Вони, 4 вправи, дають таку саму необхідну й просту основу, як і буквар, по якому дитина вчиться читати. Там 32 літери, а тут усього 11 нот. В три рази легше.

А для цих вправ досить 5 нот. Та зачухане порося може навчитися співати, аби захотіло. От тільки не може воно навчитися хотіти... і залишаєтся поросям.

Передивився оцю торішню тему й ще раз засумнівався: невже це нікому не потрібно? Мені стає легше дихати, коли п. Святослав каже "Мабуть через деякий час хтось і захоче анонімно вчитися співати", але анонімність виключає зворотний зв"язок...
Все ж хочеться сформулювати зовсім лаконічне резюме, яке могло б бути дороговказом кожному, хто не вміє (або думає, що не вміє) співати.
Отже - 4 кроки до співу:
1. Навчись повторювати ноту (тональний звук).
2. Навчись повторювати інтервал (дві різні ноти підряд).
3. Навчись за цими двома кроками робити нові й нові - це й буде мелодія.
4 (вищий пілотаж). Навчись розрізняти й відтворювати різну тривалість нот і пауз між ними - це дасть мелодії ритміку, без якої пісня як тіло без кістяка.
Найважливішими є два перші кроки, не опанувавши їх, не варто мордуватися далі. Хоча... це тільки моя думка. Є й зовсім інші методики причастя до співу, про них краще розкаже Макоша.

Як на мене, вміння співати це щось вродженне.. такий собі талант..

Повторювати звуки просто поки є фізична можливість це зробити.. але якщо попадається такий звук що "взяти" дуже складно - виходить облом..
Ось наприклад відома пісня "Рідна мати моя"
Рідна мати моя
Ти ночей не доспала
Ти водила мене .. і ось це "мене" заспівати дуже складно.. хоч трісни..

До YurkO: Може бути просто не та тональність. Спробуйте почати нижче (або вище). Взагалі-то мелодія складнувата для початківця у плані діапазону.

Не тільки діапазону. Тут справді такі інтервали і така їх послідовність, що місцями підфальшивлюють навіть професіонали (наприклад, Дмитро Гнатюк).
Якщо у Вас проблема саме з інтервалом "ме - не", спробуйте метод заміни. Це такий прийом, коли якийсь трудний інтервал (або й цілий фрагмент мелодії) замінюють іншим (не назавжди, а на час розучування чи коригування музичної фрази). Цей інший інтервал береться з більш знайомої або простішої пісні - правда, не завжди така пісня знаходиться, але життя рідко буває медом.
В даному разі пропоную вирізати цей інтервал із усім відомої пісні "Стоїть гора високая". Це взагалі дуже цікава й гарна пісня. Прислухайтесь, як голос добувається до вершини тої гори: перші 4 ноти він точно повторює "Ре-ве та сто-", а далі, оступившись на крок, піднімається ще вище, а потім ще й другий раз на вже підкорену висоту. Але найцікавіше - третій раз, третій рядок ("Зелений гай густесенький"): немов зібравшись із силами після попереднього тренування, голос відразу злітає на рекордну височінь - "Зе - ле".
Якщо добре знаєте цю пісню, то саме інтервал "Зе-ле" і треба вирізати й пересадити на місце "ме-не". Вийде такий текст: "Ти водила зе - ле - ний гай". Словесна нісенітниця, але тут важливо правильно взяти музичний інтервал, для чого й зшиваються дві мелодії; а до нормального тексту Ви потім повернетесь.

Дуже важливий мелодійний хід - чотири перші ноти (й перші склади), якими починається "Реве та стогне Дніпр широкий". А хіба тільки? Цей хід стрічається так часто, що варто його добре засвоїти й частіше згадувати.
З нього починаються "Чорнії брови, карії очі", "Стоїть гора високая", "Ой у полі тихий вітер віє", мабуть і ще можна пригадати. А всередині різних мелодій, якщо не всі чотири, то принаймні три перші звуки - без ліку...
Це своєрідна ладова "опора" всіх мінорних пісень (а їх, мабуть, разів у десять більше, ніж мажорних), і недарма її ретельно засвоюють усі студенти та учні музичних навчальних закладів.
Ще важливішою вона є для простих смертних - саме як абетка, з якої все починається.

Увага, запитання: в яких ще популярних піснях стрічається цей хід? А в зворотному порядку?

Гуртовий спів: психологія й технологія
Український гуртовий спів - це так само елітарна музична культура, як і найкращі наші багатоголосі пісні. А що його в минулому столітті довели до рівня п'яного ревища або боязкого підгітарного шамрання - то це тільки додає інтересу тим, хто може (і, значить, повинен) повернути цю культуру до життя.
Гуртовий спів - це, перш за все, природна потреба людини як істоти біологічно соціальної, гуртової. На матеріальному рівні Українці завжди задовольняли цю потребу у вільному режимі (толока; чумацькі та інші промисли; Запорізька Січ; будівництво великих громадських споруд; польові та сінокосні роботи й т. ін.). А на рівні емоційному й духовному всьому голова була пісня, і то переважно гуртова.
Відсутність диригента, камертона, будь-яких інструментів, не кажучи вже про ноти чи фонограми, - це були не злидні й не примітив, навпаки! Гуртовий акапельний спів - це якнайвища увага учасників один до одного і якнайповніше відсторонення від другорядного, зайвого, чужорідного, всього того, що нав'язує свій порядок і засушує, заморожує головну - сердечну - таїну пісні.
А як же задати тональність, темп, як зберегти тембральну й силову рівновагу? Усе це, і багато чого іншого, недоступного академічній культурі співу, творилося й підтримувалося в режимі самоорганізації. Це важко уявити або зрозуміти непосвяченій людині - але ж це було!Спільне творення духовного продукту - голосової музичної краси - приносило Українцям ні з чим не зрівнянну радість: кожен вільний, самостійний, співає від усієї душі, а водночас почуває себе учасником-частинкою чогось великого й прекрасного, чого самотужки ніколи б не досягнув...

Одне з найважливіших технологічних правил гуртового співу: співай так, щоб тебе не чули. І цього дотримувалися всі - і початківець, якому не годилось "висовуватись", поки не оволодів майстерністю, і лідери, які вже добре розуміли, що стирчати над гуртовим звучанням - нескромно, негарно, що це руйнує священну атмосферу рівності перед божественним духом пісні.
Заспівувачі, вивідниці, а далі просто-таки солісти поступово з'явилися в нашому співі пізніше, мірою того, як він розвивався, набирався впливів від інших культур. Найбільший внесок зробила Орда, коли принесла на цю землю свою мілітарну героїку з її лідерами, вождями, ханами й генсеками. У співі це відбилося "солізмом" - бажанням виділитися, "у світі тім яснім себе показать", перекричати інших. Почалось культивування героя-соліста, пісенні змагання, а де змагання, там треба щось із чимсь порівнювати, а порівнювати легше всього голоси, а в голосах порівнювати легше всього їх силу, потужність, діапазон. Тепер маємо легіони "звучкістів", для яких пісня не пісня, якщо там немає верхотурної ноти в фіналі, щоб кожна корова почула й сказала: "Оце таки йес!"
Од цієї "культури" тепер треба спішно відгрібати, і це не так і складно; просто сучасні Українці не знають, у який бік гребти.
Кажу: у бік гуртового акапельного співу. Спочатку якнайпростішого.

Український гуртовий спів - це взагалі феномен світового масштабу, на жаль, не осмислений не тільки зледащілим Заходом, а й самими Українцями. З одного боку, це гранично проста, без претензій і статутів, форма спілкування, точніше спільного навчання різних людей. Кожен може прийти до гурту і - за належної культури! - знайти там своє місце, свою роль, і рости в тому гурті до самої стелі. Хор Л. Ященка "Гомін" - це і є справжній Український гурт, тільки що незвично великий (це спричинено специфікою Києва, досить несприятливого середовища, де втриматись може тільки великий гурт).
З іншого кінця зайдіть - та це ж саме в наших сільських гуртах складені й розспівані на багато голосів такі музично-драматичні шедеври, як "Ой у лузі та ще й при березі" чи "Ой за лугом зелененьким брала вдова льон дрібненький", "На вгороді верба рясна", "Ой гиля, гиля..." - можу продовжувати, доки ресурс сайту не скінчиться.
Тобто, не треба консерваторій, не треба професорів, не треба нотної грамоти... а треба взаємної уваги й терпеливої роботи, від простого до складнішого. Тобто саме того, чого так не вистачає сучасним Українцям.
З третього боку, саме ці властивості виховує в людині гуртова практика. Тобто, це взаємозбагачувальний процес, і чим більше вкладає людина в гурт, тим більше й сама отримує. Без каси й бухгалтерії.

Діду Василю! Хочу Вам подякувати за тему "як читати народні пісні".
Я наразі зі своїми дітьми-учнями "читаємо" веснянки.
Щодо виконання - діти добре на слух ловлять слова і мелодію. А як же щодо читання?
Порилася у бібліотеці (на той час інтернет ще не процвітав). "Нарила" купу 4-рядковиків на веснянку і вийшло непогано! http://www.pisni.org.ua/songsfiles/2160063.html

Дід Василь каже, що не можна щось додавати свого до народних пісень. Я погоджуюсь, але часом щось додаю і своє, притримуючись музично-гармонічно-текстурної матриці, не зашкодивши, а, навпаки, давши пісні нове життя. Таких у мене досить багато, які я, не питаючи дозволу, смію розглядати по-моєму.
http://www.pisni.org.ua/songsfiles/6160399.html

Любонько Лесенько, аж серце тисне від отакої краси! "Ой ти соловейку" дуже сподобалося, наривайте ще чогось отакого файного! Дяка! Най живе українська пісня, заради чого ми отут і зібралися, би вся така краса як жила здавна, так і надалі житиме. Amen.

п. Лесю, дякую!
Славні дівчатка у Вас, жодних слідів фальшу - пора випускати їх на акапельний спів. Правда, як на мене, то я з нього починав би (див. вище про гуртовий спів), але не може бути все по-моєму, я з тим змирився. Та й радію, коли такі голосочки чую. Ілона співає дуже цікаву композицію, та ще й з неабияким смаком. Думаю, на такі вольності з мелодією Ви маєте право. А от Майя Негребецька (яке прізвище!) теж бездоганно співає, тільки інструментальний супровід все збивається на сім сОрок - оте тупе тум-ца, тум-ца, од якого вже не знаєш, куди ховатись. Ритміка в Українських піснях ніколи не повинна "висовуватись".
Щодо читання тексту. А що тут такого читати? Все дуже прозоре й зрозуміле. От тільки традиційно першим прилітає не соловейко, а жайворонок. Саме жайворонок приносить на крильцях весну, саме це малесеньке створіння проголошує смертний вирок бабі-Зимі, і нічого не боїться! Скільки тих крилець, які там ті ніжки - а воно збирається сніги розмести, кригу розтоптати - і що ви думаєте, таки його правда і його сила! Дітвора, свідомо чи підсвідомо, ідентифікує себе з цею крихіткою, бо їй, дітворі, теж належить світ, належить майбутнє.
А от Дажбог видає не крилечка, а ключики; це вже точно треба виправити. Якщо про соловейка ще можна посперечатись, то зиму замикати й літо відмикати слід таки ключиками, а не крилечками.
Було б гарно скласти цілий цикл, чи програму, з отаких веснянок, доклавши й своєї фантазії. Коли їх набереться на цілий виступ (8-10) - стане видно всю Вашу композиторську майстерність (найстрашніший ворог - повтори, одноманітність).

Слова про соловейка - це народні слова! Не я їх вигадала, але відносно ключиків, то Ви, мабуть, праві. Десь була помилка у донесенні пісні (колись її знайшла у часописі "Сварог"). Я в кінці дописала лише один куплет ("Діточки маленькі крилонька виростять, крилонька виростять, будуть щебетати"). Мелодія 1-х 2-х рядків автентична, а далі музичний розвиток придумала сама (думаю, що Дажбог мене вибачить за таке втручання).
А щодо "ум-ца, ум-ца" у "Веснянці", то і я не любитель такої попси, але народ таке любить. Це для зацікавлення загалу...
Відносно а-капелла, то Ілона дуже часто а-капельно виступає, вона вже вступила до Львівської консерваторії і окрім народного альта вже має ще й колоратурне сопрано (не повірите!!!).

Я теж стрічав соловейка в таких веснянках і особливих претензій до нього, звісно, не маю. Але жайворонок ближче. Він таки справді раніше прилітає, а у веснянковому фольклорі та обрядах безперечно домінує. Оце вже тижнів два як мами печуть дітям "жайворонків", з якими дітвора бігає по всіх усюдах та кличе справжніж жайворонків і весну, здіймаючи випечених пташок на долоньках до неба. І Весна обов"язково відгукнеться. Ось бачите, цього року забарилася - це тому, що мало жайворонків мами напекли...

А от щодо теми - як учитися співати. Тумца-тумца, звичайно додасть масового інтересу до веснянок. Я колись ритмічним ре-мінором викликав бурхливе зацікавлення в величезному колгоспному свинарнику. Жодна свиня не залишилася байдужою. Правда, дуже ненадовго.
Тому я б краще дбав, щоб не пошкодити витончену тканину-павутину веснянок, аніж турбувався про те стійло. Бо ефект виходить зворотний: чим гучніше товчеш сапієнса ритмічними звуками, тим менше він їх сприймає, менше "читає". Використовувати веснянки як декоративну музику для племінного генофонду мені видається блюзнірством, за яке Дажбог не те щоб не пробачить (він ніколи нікого
не карає), а просто на другий раз не видасть ключики... а музикантові без них...

Хочу дати відповідь багатьом, хто звертається за "прикрасами"голосу на кшталт "тірольського" співу або ж інакше названого "кличу Тарзана".