Про що ж і веду мову.
Не можна сказати, що Українці так уже безнадійно роз"єднані. Є немало гарних прикладів, але в рішучих ситуаціях отого взаємного тяжіння дуже бракує, люди зазвичай навіть не усвідомлюють що воно таке й чому та єдність ніяк не складається.
То я й кажу: гуртовий спів - це така дія (я її називаю причастям), яка розкриває учасникам механізми взаємності. Потім ці механізми культивуються й переносяться на інші види діяльності. Добираєте, панове?

Я б додала: гуртовий спів на тверезу голову.

п. Лесю, Ви зачіпаєте больову точку.
Саме оцей страх співати на тверезу голову свідчить про серйозну психічну травму цілого народу. Якщо навіть ще за моєї пам"яті звичайні робочі люди збиралися поспівати, просто поспівати заради втіхи, заради причастя до самої пісні, і випивка була там так само недоречною, як, скажімо, в церкві, - то сьогодні таким людям тільки горілка розв"язує горлянку (хоча то такий спів, що краще б мовчали). Якщо й співає сучасна людина без випивки, то це вже теж не спів у сенсі причастя, а скоріш робота, професійна діяльність, з якої має бути якийсь зиск.
Типова реакція сучасних Українців на гуртовий спів - щире здивування. Бо що це за ненормальні, що йдуть вулицею, не п"яні, не верзуть матючню, а просто співають?
Я всього лиш шукаю й закликаю шукати ліки від масової хвороби, яку по-вченому можна назвати кантофобією.

Практично дорослому українцю немає де навчитися. От, хіба що, на подібних цьому ресурсах.

Так, це теж треба віднести до проблеми
"ЯК учитися співати". Як знайти ті пісні, котрі слід вивчити, як заткнути вуха від тих виконавців, які донищують нашу співочу культуру, де знайти те середовище, в якому панує добрий смак до Української пісні і щирий відгук на неї?
Ну то я недарма порівняв цю проблему з вивченням іноземної мови. Всі знають, як важко вивчити іноземну мову. Всі знають, яка то сила - іноземна мова, як вигідно сьогодні володіти англійською. А все ж володіє нею мізерна частка Українців. Те саме з нашою піснею, з тою різницею, що далеко не всі розуміють, яка то сила - спів. А не розуміючи цього, хапатися співати - марна справа. Ті часи, коли люди вчилися співати так само, як і говорити, - стихійно, граючись, непомітно, заодно з усіма, - ті часи минулись.
Тому перш ніж братися до цієї непростої науки, вирішіть для себе інше кардинальне питання: навіщо вам учитися співати? Якщо заради забави, то нічого не вийде; буде те саме, що й іноземна мова для забави.
Зате якщо ви справді зрозумієте цю природну потребу - от тоді почнеться найцікавіше: полювання на пісню!

Учора мала урок вокалу з ученицею - дівчинка є курсанткою Прикарпатського юридичного ліцею, з села Рожнятівського р-ну.Для її реалізації в концертах ми, звичайно "качаємо" мінусівки з інтернету з репертуару "тупомізких", але працюємо вокально поки що над стилем "соул" (Уїтні Х'юстон, Мірая Кері), а також над ірландськими вибриками на кшталт Кренберріс.
Я це пояснюю не фанатичною прихильністю до цих світових хітів. Я це пояснюю підготовкою до справжнього виконання української народної пісні, яке є набагато складнішим технічно, духовно і енергетично. Учениця здивовано запитала: "А хіба українське складно виконувати? Там же все так просто! Я не люблю українську пісню!" Я їй сказала, що вона її просто ще не чула. Те, що співають сьогодні за столом, те, що співають лабухи по весіллях, те, що співають розкручені-розкарячені "тупомізки" - це не пісня і не спів. Я на основі зарубіжного світового хіта підготовлюю дівчину до виконаня і розуміння мого рідного українського, бо немає конкретної вокальної школи на українські пісні (це далеко не академічні нюанси), хоча базую основу на академічних розспівках. Стиль "соул" має інші принципи технічного виконання, а, отже, опираючись на ці принципи, я веду відразу порівняння як робить гліссандо і мелізм "соул" і відразу, як це робить українська народна пісня.
Сумно, товаріщі, що мусимо учити нащадків на антиподі. Але це краще, аніж на частушках...

''немає
конкретної вокальної
школи на українські пісні''.
А де по-вашому і в кого вчилися співати наші видатні українські співаки? Тільки не кажіть, що Дмитро Гнатюк чи Ніна Матвієнко слухали У. Хьюстон чи М. Кері.

За Гнатюка помовчу, а Ніна Матвієнко точно ніде й ні в кого не вчилася, крім хіба в своєї мами, та й то в дитинстві. Думаю, що насправді те саме можна сказати й про Дмитра Гнатюка. Божий дар то є таки божий дар, і сучасна "вокальна наука" може його тільки зіпсувати (не стільки сам дар, скільки його носія).

А що не існує школи, ні конкретної, ні абстрактної, яка навчала б Українського співу, то це гірка й беззаперечна правда. Хто думає інакше - покажіть пальчиком.

Але ж є купа якісних записів наших народних пісень, які можна давати слухати учням. Навіщо пічкати людей чужим? Його і так багато в ехвірі.

Звичайно, це особиста справа пані Лесі, хай робить, що хоче, але я б свою дитину до неї навчатись не повів. Тільки без образ, це напівжарт.
Хоч школи і нема, та є колективи, де можуть розвинути талант, принаймні були раніше. Яскравий приклад - Хор Верьовки, з якого вийшли такі чудові співаки, як М. Кондратюк, Н. Матвієнко, В. Купріна, В. Турець, А. Кудлай.

Пане Гориславцю,
Все це дуже сумнівні аргументи. З таким самим успіхом можна казати, що хор ім. Верьовки паразитує на справжніх природних талантах, безцеремонно висмикуючи їх по всій Україні з їхнього природного середовища - з невеликих, скромних, але справжніх гуртів, де вони могли б бути зразком для молоді. А в хорі Верьовки вони хіба що російської мови навчаються...

Якщо хтось із спійманих і залишився Українським співаком, то не завдяки, а всупереч тій "школі". І таких "шкіл" справді багато.

Взагалі, на моє глибоке переконання, співати вчаться не в "чудових хорах", не в музилищах і не в консерваторіях. Співати вчаться в тому середовищі, в якому живуть: з дитинства слухають усе, що звучить навколо, та переймають кожен собі своє - за своїм смаком, за своєю потребою. А вже коли "контакт" відбувся, коли вхоплена якась музична культура, коли відкриє людина найбожественіший інструмент - власний голос, - далі йде тільки шліфування. Добре, коли й воно відповідає природі голосу, коли розвиток і далі йде за смаком і потребою. Найчастіше, і то особливо при наявності великого таланту, такі діти зразу виловлюються вокальними педагогами, музичними школами, продюсерами, потужними музичними колективами, ... де "ставлять" і "розвивають" стандартизовані голоси, і не тільки голоси, а й вимову, міміку, жести і навіть музичні вірування. Як результат, бачимо силу-силенну одноманітних співаків з луженими горлянками й майже непомітними ознаками хоч якогось смаку, хоч якоїсь самобутності. Всі кривляються, і кривляються однаково! І тільки великі таланти кривляються унікально! А спів без кривляння... та його просто не існує.

Отож "учитися співати" - далеко не проста задача. І головна дія в ній - захиститися від навали сірої одноманітності. Це дуже нелегко, бо ця сіра одноманітність люто закльовує все, що йде з нею не в ногу. Згадайте долю тієї ж Оксани Петрусенко.

Сказати щось хотіла, а вийшло не так і не те...
Гориславцю, ви правильно кажете, що не віддали б до мене дитину, бо я не вчу співати. Вчити когось співати - це вже збочення. Має йти з душі. А от розвивати фізично вокальні дані і вчитися імпровізувати голосом - це інше.Я мала на увазі саме це.
Я не визнаю постановки голосу і постановки дихання, я не визнаю сухого "уроку вокалу", я займаюся тим, що подобається дітям. І якщо дитина вихована на "нафталіні", то просто намагаюся ознайомити її ширше. Попри це все у мене діти чудово співають народні пісні а капелла, без фанєр. Мене не обходить їх концертна реалізація, бо зараз у концерти широкого загалу не беруть без плюсівки і підтанцьовки, та й співати вимагають "гоп зі смиком".
Коротше кажучи, не вмію я правильно думки свої формулювати.
А щодо Д. Гнатюка - то це академічна школа вокалу.
А щодо Алли Кудлай - то це ходяча пародія на співачку (най не гнівається...).

Естрадний вокал Алли Кудлай і її вокал в Хорі Верьовки - дві різні речі.

А як її можна почути в хорі Верьовки?

Гориславцю, ви колекціонуєте естраду? Вас хтось повчає, як це треба робити? Отож, колекціонуйте естраду і надалі, замість того, щоб розводити дискусії у темах, те ви фахово не підковані.

Пані Лесю, в котрий раз переконуюсь у вашій неадекватності. Не маю більше ніякого бажання з вами спілкуватися.

Приклад ранньої Кудлай:

Так, цей запис заслуговує на увагу. Дивовижна метаморфоза. Як не можна впізнати іншу Аллу в кіно "С легким паром", так і тут. Чому ці співачки згодом повтікали від свого природного голосу? А тому, що крім голосу нічого за душею не мали. Їм здавалося, що вони будуть банальними, бо до справжнього смаку й справжнього співу не доросли. Вони й справді були банальними, хоч і гарними: Пугачова співала "не своє", а "стандартне", і співала так, як їй велів Рязанов. А Кудлай тут співає простеньку триндикавку, ладнаючи голос під Н. Матвієнко. Ясно було, що такими досягненнями публіку не підкориш. Ото й заходилися кривлятись "у пошуках форми". З дуже перемінним успіхом...

Найгірша біда в тому, що хороші і розумні українці один на одного пруть. Кожний робить добру справу, а свою хату скраю ставить, нє щоб докупи... А неадекватність можна побачити не тільки в коментарях п. Лесі.
От нащо ви так? Брат іде на брата, східняк ображає галичанина, галичанин ображає східняка, а москаль собі мурує...

Щось наша Макоша така розважлива стає...
Макошо, от навіщо Ви засмутили п. Святослава?
Москалі теж один одного їдять. Такі часи. Когось треба їсти - так свої ближче і обходяться дешевше.

А я б замість " " від п. Святослава намалювала " "!

А Ви, Діду Василю, тільки не кажіть мені за часи! Ця фраза побутує з давніх-давен, бо людина - це істота, яка звикла усе спихати на Бога і на час. А ще на владу. А хто з СЕБЕ що почав? Хто Землі-мамі щось подарував (бодай дерево!). Є таких багато, але вони не лютують і не казяться, їм влада - не перепона і не причина, а Бог - у допомогу (як би хто його не називав).

Та цього разу мене не Макоша засмутила,- вона все вірно написала. Чогось сумно, коли люди не розуміють одне одного. Начеб-то за одне вболівають, а чогось сваряться

А ніхто й не свариться! Це був напівжарт, без образ. От вивчить трішки музичний світ "музикознавець", посмакує його без інтернету і Фейсбук, а на власній шкірі (якщо захоче...), доросте до мого віку (дай Бог, аби ще й досвіду такого набрався музичного), отоді і зрозуміє, що не має він правоти у своїх зневажливих висловлюваннях.
Відносно адекватності, то поняття не маю, що це...

Без інтернету не потягне...

Скільки вже казав собі - "не спілкуйся на цьому форумі з цією четвіркою" (Макошою, Лесею і двома дідусями), але щось мене знову і знову повертало до розмови. Та цього разу покидаю вашу компанію остаточно. Тобі, Лесю, все-таки раджу завершити курс лікування у психушці, а тобі, Макошо, знайти врешті-решт чоловіка, бо не туди свою енергію витрачаєш. І не чіпайте мене більше, бо я людина гаряча, можу й матюком загнути. Дуже прикро, що клуб любителів української пісні при найбільшому в світі українському музичному сайті, а точніше, його форум, перетворився на такий собі відстійник, куди майже ніхто з поважних людей не хочете заходити. Хто в цьому винен - очевидно. Прощавайте!

А "два дідуся" - то хто?.. Вони пана-"музикознавця" чимось образили?.. Чи пан подумав, що тут фейсбук "номер два" (ніколи там не була і не буду!) Не знаю, що подумають два Дідуся, але від мене вам - копняк в задницю! Най пан Вебмайстер не гнівається...
Постскриптум: оце "воно" з категорії тих істот, що все одно загляне, щоб подивитися на результати свого тупого "реверансу".

"...ніхто з поважних людей не хоче заходити..." - якраз тепер і відбудеться фільтрація відносно "поважних" людей. Поважні, на думку "музикознавця" - це хто?.. Особисто, я на сайті бачу лише поважних людей, а неповажним уже давно дали копняка... Вебмастере, якщо я зробила щось не так, то забаньте, але маю втіху, що ця самозакохана істота нарешті сама покидає форум, бо конкретно дістала своєю псевдограмотністю...