На головну сторінку

Інформаційний бюлетень ІКААПУ Інформ. №11(71) 2006 рік


ІКААПУ Інформ

Інформаційно-аналітично-координаційне Агентство Авторської Пісні України

Інформаційний бюлетень №11(71) 2006 рік


Упорядник: Петро Картавий 40034 м.Суми, вул. Інтернаціоналістів, 22, кв.376

тел.дом. (0542) 606-310 Email: p_karta@mail.ru


Новини одним рядком:

30 вересня - Київський театр поезії та пісні, спектакль-присвячення "Это мы, Господи..." у Націон. музичній академії

5 жовтня - Олег Сухарєв (гітара), Віра Бондар (скрипка), Юрко Цибулько (сопілка) у київському клубі "Вертикаль"

6-8 жовтня - фестиваль "Осіння Ялта"

14 жовтня - концерт КАП "Булат" у Сумському Палаці культури (ПК) ім..Фрунзе

16 жовтня - концерт Володимира Новікова та Миколи Ютушуя у Київському КАП "Арсенал"

17 жовтня - поетичний вечір Тетяни Литвинюк та Ольги Роляк у будинку "Смолоскипу" в Києві

22 жовтня - "Арт-Сузiр'я" представляє Сергія Джигурду у Київському Будинку актора

26 жовтня - творчий вечір Олеся Ульяненка до народження Нестора Махно, м. Київ, вул. Пушкінська 1-3/5, кнайп-клуб "Купідон"

28 жовтня - поетичний фестиваль "Неосфера" у будинку "Смолоскипу" в Києві

28 жовтня - концерт Ігоря Касьяненка та Євгена Резніченка (м.Москва) у Сумському ПК ім..Фрунзе

29 жовтня - Київський театр поезії та пісні "Больничная цыганочка" за творами О.Галича у Нац. музичній академії

29 жовтня - фестиваль "Бабине літо" у приміщенні Харківського автотранспортного технікуму, пл..Конституції

5 листопада - концерт Олени Камбурової, О.Синкіна (клавішні), В.Голікова (гітара) у Київському Будинку офіцерів

5 листопада - концерт Олексія Іващенка у Національній музичній академії

10-12 листопада - 12-й фестиваль авторської пісні (АП) для молоді та студентів "Вагант-2006" у Дніпропетровську

16-19 листопада - 7-й фестиваль-конкурс "СУРМИ ЗВИТЯГИ" патріотичного спрямування у Львові

19 листопада - прес-конференція і концерт до річниці випуску бюлетеня у Сумській обласній науковій бібліотеці

16-17 грудня - фестиваль АП для дітей у Сумському палаці культури для дітей та юнацтва



Повідомлення від бардів та прихильників авторської пісні


Запоріжжя - Тетяна Савченко, оглядач веб-тижневика нашої музики UAMUSIC (uamusic.org.ua)


Мазепа-фест, День кобзарства


Головне, що дав мені Мазепа-Фест цього року - це реабілітація у моїй персональній системі цінностей академічної бандури. Досі я ставилася до неї з певною неприязню, а як інакше? Академічна бандура міцно закріпилася за поняттям шароварництва, радянської політики націоналізації, що мусила замінити винищених справжніх кобзарів. Це були нецікаві телевізійні концерти з нецікавими пафосними дівчатами й нецікавими піснями. Потім перше знайомство зі старосвітськими

інструментами, з кобзарями, які прагнули видобути старе і справжнє - переворот, відкриті очі! І останньою каменюкою на могилу моєї любові до бандури академічної стала насмішкувата репліка когось із "академістів" на адресу "автентиків": "О-ой, та на такому заграти кожен зможе!"

З того часу я любила автентиків і не любила академічну бандуру. Остання час від часу мені траплялася на очі у вигляді якихось самодіяльних колективів і честі це їй не робило. Мені от спало на думку, навіщо бандуристки виступають цілими колективами? Адже це такий багатий інструмент, у нього стільки струн, врешті-решт! Чому потрібно стільки дівчат з бандурами, щоб виконати таку нехитру мелодію?

На цьому фестивалі було доста дівочих і хлоп'ячих колективів такого штибу, деякі з них навіть красиво співали, але справжній клас показав той, хто мав його показати, голова спілки кобзарів України Володимир Єсипок. Еге, я б теж скривилася, ну коли щось хороше у нас асоціювалося зі словами "член спілки" чи, тим паче, "голова спілки"? Але в його руках інструмент показав свою силу, нетривала музична композиція переконливо натякнула: так, це академічна бандура,

інструмент з шаленою кількістю струн і звуків з нього можна видобути ціле багатство. Аби вміти.

Звісно, автентики теж були, і були на Мазепа-Фесті не вперше. Першим виступав Тарас Силенко. Він спеціалізується виключно на героїчних маршових піснях, сповнених гніву і звитяги. Це завжди так контрастує з його лагідним круглим обличчям і кучерями Потім вийшов і його син Святослав. Бандуру він тримає в руках змалку, я ще 7 років тому пам'ятаю, як виходило отаке маля, стелило собі ряднинку, сідало на неї і чіпляло струни, одну по одній, уважно так... Тепер то вже майже юнак, йому тринадцять чи чотирнадцять. І в ньому несподівано проявився такий акторський дар, якого і в батька ніколи не було! Хлопець не має ще такої сили, щоб переконати слухачів, що він співає правду, але принаймні він здатен переконати, що він співає свою правду, вірить в те. Жодного над емоційного фальшу, характерного дитячим виступам. Після нього виступав хор хлопчаків і на контрасті їхнє "А тепер, браття, вес-селої заспіваймо!" різало вухо. Хоч дарма, мабуть, різало, ті хлопчаки все-таки молодші були.

Казкар Сашко Власюк завжди знаходить вдячного слухача. Наразі він не особливо напружувався, обмеживсь одненькою казочкою про Варочку і срібний грошик.

Був Едуард Драч, співав кілька пісень, що я досі в його програмі не чула. Мені сподобалася "Бидло в стойлі", що починалася "Засвіт встали козаченьки в похід з полуночі, засвіт встали козаченьки, а один не хоче..." А от заримований на пісню лист козаків турецькому сулатанові, по моєму, нічим не збагачує Драча, прохідна пісня, що є що нема. Так часто буває із заримованими відомими баєчками чи анекдотами - оригінал своєю лаконічністю переважує.

Ще кілька бардів були присутні, зокрема Жук і Жданкін. Жданкін виглядав якось не на місці, ніби йому було тут незатишно абощо. Мовчазний бородатий чоловік вийшов і заспівав, зовсім у розфокусі з публікою. На жаль, його підбірка припала вже на кінець дня, коли кобзарі мусили співати впереміж з рокерами і попереду коло сцени бачили зовсім не ту публіку, яка хотіла кобзарів. Може це зіграло роль. Якесь таке враження було, що його мовчання гучніше за його спів, басовитий і густий. Жук співав історичні пісні, межуючи їх з жартівливими. Сподобалася його балада про те, що виростає, коли город поливають мастилом.

Архипчук вів програму цього разу на особливий манер. До кожного виконавця він звертався так, наче сидів з ними в невеликій затишній компанії: "У тебе там ще така пісня була, я б хотів її сьогодні почути". Це певну камерність створювало, стихійність квартирника, де порядок і склад виступів визначається стихійно. Щоправда, Тараса Компаніченка це скорше засмутило. Він хотів виконати багато дум, а натомість Архипчук попросив розповісти людям про вкрадені пісні. Ті, хто був на Майдані, знають, про що йдеться, Тарас виконував там "Сміло ми в бій підем" і первісну, українську версію відомої всім "Там вдали за рекой". Але щодо вкрадених пісень Тарас заперечив. Це не зовсім те слово, адже в ті часи ці мелодії були дуже популярні, їх перекладали і запозичували, а "Сміло ми в бій підем" взагалі прийшла до нас із Австрії. Тут же була згадана "Ой що то за шум учинився" і її красноармійська наступниця "Как родная меня мать провожала". Тим, хто хотів вести за собою люд, потрібні були популярні пісні. Незалежно від того, куди вони їх збиралися вести.

Після того настала черга й дум. Небагато, всього дві, звісно й Дума про гетьмана Мазепу. Із колективом виконували ті ж самі речі, що й завжди: "Пийте, браття, попийте", "Іди, сину, пріч від мене"... Правда, цього разу до основного складу Карпатіян приєдналися ще кілька музикантів, зокрема лірник Ярема. Власний виступ лірника Яреми складався з історичних пісень. Їх і загалом виконувалося найбільше: про Симона Петлюру, про гетьмана Калнишевського. Побоювання, що всі як один виходитимуть і співатимуть Думу про гетьмана Мазепу, на щастя, не виправдалися.

Закінчувався кобзарський день рок-етнікою, або роком і без етніки. Про рок-музикантів казати багато не хочеться, зрештою, цей день належав не їм. Я взагалі думаю, що дарма їх не відокремили від кобзарів чітко й безапеляційно. Щойно вийшла перша електрична група, дарма що це був всього лише інтелігентний напівбардівський Контрабас, перед сцену

вихопилася молодь, яка терпляче чекала, коли можна буде повідриватися, і кобзарям, які виходили опісля, здається, було досить важко.



Київ - Олег Сухарєв


Коли: 5 жовтня, четвер, 19:00

Де: клуб "Вертикаль" (м. Арсенальна, вул. Січневого Повстання, 3а)

Хто: Олег Сухарєв (гітара), Віра Бондар (скрипка), Юрко Цибулько (сопілка).

Що: близько 30 творів Олега Сухарєва, серйозних, не дуже, інколи відверто стьобних; дружня домашня атмосфера; агресивно-пробуджуюче звучання гітари, замрійливо-серйозне звучання скрипки, віковічно-рідне звучання сопілки;

Скільки: вхід - 5 гривень.



Харків - Лариса Петрівна Вировець


Доброго дня, Петре.

Дякую Вам, отримала бюлетень. Дуже цікавий номер.

А я висилаю Вам два своїх нових вірші. Нарешті, пішло писатися


Двісті років очікування

або Каріатида


Наскільки б не наблизився до мене -

не станеш ближче...

Я - каріатида:

русалка, галатея, мельпомена,

чи та, з веслом, радянська сиротина

з обшарпаного сірого пілону

покинутого мешканцем маєтку.

Ти так їх полюбляєш - цю холодну,

помпезну алебастрову віньєтку

крихкого ненадійного притулку...

На тебе я чекала два століття.

В ріку років, запінену та мулку,

античне задивлялося лахміття...


З'явивсь...

Під зум блискучих об'єктивів,

то ракурси міняючи, то фокус -

як він ламав набридлі перспективи,

всю пристрасть виставляючи напоказ!..

І в ніч пішов...

...А я стою, камінна...

Асфальт вологий зблискує червоним,

і небо, розфарбоване карміном,

змивається водою дощовою.

І громом бутафорським, куцим, ницим -

метро гуркоче посеред кварталу...

За що мене безжальний будівничий

лишив часу і місту на поталу?



Осіннє.

С. Ушакову


Призупинись в осіннім герці,

бо кожен день - наш день останній:

вже вересень чілійським перцем

горить в палаючій гортані...

Міцний букет осінніх спецій,

парфуми пряні та зникомі,

і твій, з палаючих монтбрецій,

букет горить на підвіконні.


Скажи, що жевріє у слові:

вогонь цей - світло чи загроза?

Ще мить, і захлинеться проза

потоком світлої любові...

Ти ж розумієш, ненадовго:

таке надовго не буває.

Поки стара лунає домбра,

і музику видобуває

із неї осінь-підмайстриня, -

призупинись, і ти відчуєш

це бурмотіння, ці пачулі,

цей шурхіт шат з вогкої скрині...

.................................

Летять десанти легкокрилі,

риплять возів незримих осі...

В цю пору гриму та плюмажа -

що всі бажання наші важать?

у місті - Осінь!..



Київська область - Микола Карпенко


Добрий день, шановний пане Петре!

Насамперед хочу дуже подякувати Вам та Богданку за вірш ("Заповіт учителя"). Коротко про себе: працюю викладачем у Всеукраїнському центрі професійної реабілітації інвалідів (це у Вишгородському районі, під Києвом). У нас чудовий дружний колектив, ми дуже шануємо пісню і поезію, а почуття гумору дуже нам допомагає в нашій нелегкій праці. Пісню В.Шинкарука я чув по радіо вже більше року тому, вона мені дуже сподобалась, але записати не встиг і більше ніде її не чув. В цьому році перед Днем учителя згадав про неї і зайнявся пошуком в інтернеті, отож і вийшов на Богданка. Тому ще раз щиро Вам дякую, Ви зробили нам чудовий подарунок до нашого свята! Взагалі дуже приємно спілкуватися з творчими людьми, тоді відчуваєш, що наша Україна дійсно ще не вмерла!

Бувайте здорові! Пишіть. З вдячністю і повагою, Микола.

Щиро дякую за бюлетені, хоч ще всі переглянув, але вже дещо зацікавило. Ми не заперечуємо, щоби інформація про нас теж з`явилась в них. Ми раді були б прийняти наших митців у Центрі реабілітації, але вимушений одразу попередити про благодійність такого заходу, тому що в коштах ми обмежені. В нашому закладі перебувають інваліди з усієї України і спілкування з людьми мистецтва пішло би їм тільки на користь. Можливо Ви знаєте людей, котрі можуть допомогти в даному питанні, то познайомте нас.

Дуже дякуємо Вам за готовність допомогти нашому закладу, сподіваємось що будете нашим гостем! Тепер конкретно: організаційною роботою в творчому плані у нас займається Костюченко Наталія Павлівна, яку можна знайти за телефону 8-0496-40010. Всі деталі майбутнього концерту обговорюйте з нею. Адреса нашого закладу: 07352 Київська область, Вишгородський район, с. Лютіж, Всеукраїнський центр професійної реабілітації інвалідів. Їхати до нас просто: Ви зателефонуєте перед поїздкою до Наталі Павлівни Костюченко і Вас зустрінуть на площі Шевченка (це Мінський масив), або бЁля станці метро (найближча до нас Героїв Дніпра) і відвезуть до Центру.

P.S. Від упорядника. Хочеться вірити, що читачі бюлетеня, у першу чергу кияни, відчули, як потрібні їхні пісні у Всеукраїнському центрі професійної реабілітації інвалідів, що розташований у селі Лютіж біля Києва. Хто зможе там виступити, напишіть, щоб сформувати команду та вибрати час для благодійного концерту.





Суми - Ігор Добровольський


Здравствуйте, Петр Васильевич!

14 октября в ДК Фрунзе прошел концерт "Открытие сезона КАП "БУЛАТ".

Принимали участие Городничий Сергей, Сухова Саша, Сорокин Александр, Козаченко Ольга, Паламаренко Михаил, Титаренко Алла, Бельский Александр, Сорокин Александр и Паламаренко Михаил, Сыроватский Виктор и Шифрина Яна, Скоробогатская Оксана, Козлова Ирина, Соколов Артем и Титаренко Алла, Торопова Женя, Храпов Юрий, Туриянская Руслана, квинтет КАП "БУЛАТ"

28 октября -концерт Игоря Касьяненко и Евгения Резниченко(Москва)

Детский фестиваль - сроки его проведения 16-17 декабря.



Львів - Богдан Лялька

Конкурс української патріотичної пісні на фестивалі "СУРМИ ЗВИТЯГИ" (Львів, 2006)


16-19 листопада 2006 року у м.Львові пройде черговий (вже сьомий) фестиваль-конкурс "СУРМИ ЗВИТЯГИ" патріотичного спрямування. У рамках фестивалю серед інших відбудеться й конкурс на кращу авторську патріотичну пісню.

Фестиваль свого часу був заснований як регіональний. Але за останні роки він вийшов на всеукраїнський рівень. Найкращі фестивальні пісні виходили у світ на аудіокасетах та дисках. Пісні одного з перших фестивалів слухайте тут: "СУРМИ ЗВИТЯГИ" (фестиваль 2001) http://oun-upa.org.ua/audio/. Зараз в інтерет-магазині "УМКА" у продажу є аудіо-диск з найкращими піснями одного з останніх фестивалів: "Сурми звитяги V" http://www.umka.com.ua/ukr/singer/?id=2293&refpar1=pisniorgua&refpar2=375.


Cьомий дитячо-юнацький фестиваль мистецтв "СУРМИ ЗВИТЯГИ", 2006 р., м. Львів. Витяги з положення

Фестиваль мистецтв "Сурми звитяги" проводиться за участю дітей, учнівської та студентської молоді України та української діаспори. Фестиваль має на меті широко пропагувати серед дітей та юнацтва кращі зразки мистецьких творів патріотичного спрямування, що розкривають героїчний шлях національно-визвольної боротьби українського народу в ХХ столітті, вивчати пісенну спадщину січового стрілецтва, Української Галицької Армії, Організації Українських Націоналістів, Української Повстанської Армії.

До участі у фестивалі запрошуються творчі колективи та окремі виконавці, не старші 25 років. Професійні мистецькі колективи можуть бути залучені до участі як гості фестивалю.

Фестиваль проводиться за такими номінаціями:

- Солісти-вокалісти

- Вокальні та вокально-інструментальні ансамблі

- Хорові колективи, капели та ансамблі бандуристів

- Літературно-музичні композиції, віршовані та прозові твори

У рамках фестивалю проводяться також конкурси:

- Конкурс на кращу живописну композицію, графічну композицію, листівку

- Конкурс на кращу декоративно-тематичну композицію

- Конкурс духових оркестрів та інструментальних ансамблів

- Конкурс на кращу героїко-патріотичну хореографічну композицію

- Конкурс на кращу авторську патріотичну пісню*

- Конкурс на краще художнє читання

* Тут "авторська пісня" слід розуміти як "пісня у виконанні автора слів та/або музики, у жанрі "співана поезія" або будь-якому іншому жанрі". (Ред.)

Обов'язковим** є виконання твору періоду національно-визвольних змагань 40­50­х рр. ХХ ст., пісні січових стрільців або сучасного твору, присвяченого визвольним змаганням вказаного періоду, окремим його подіям, учасникам та героям.

У пісенних конкурсах обов'язковим є виконання двох пісень:

1) твору періоду національно-визвольних змагань 40­50­х рр. ХХ ст., пісні січових стрільців або сучасного твору, присвяченого визвольним змаганням вказаного періоду, окремим його подіям, учасникам та героям.**

2) твору патріотичного спрямування (довільного).

** У зв'язку з тим, що VII фестиваль проводиться у рік 750-річчя Львова та 150-річчя з дня народження І.Я.Франка, до обов'язкового твору прирівнюється твір, присвячений місту Львову, видатним львів'янам та І.Я.Франку.

Сьомий фестиваль "Сурми звитяги" проводиться у два тури***:

1) Перший тур проходить у містах, районах, областях України та громадах діаспори у жовтні 2006 р. Заключні концерти першого туру проходять на місцях 14 жовтня - 4 листопада 2006 р. Місцеві оргкомітети переглядають запропоновані програми, відбирають кращих учасників та надсилають заявки для участі у другому турі фестивалю на адресу оргкомітету фестивалю до 10 листопада 2006 р.

2) Другий тур відбудеться 16-19 листопада у м. Львові, в Центрі творчості дітей та юнацтва Галичини (вул. Вахнянина, 29).

3 грудня 2006 р. у приміщенні Львівського державного академічного театру опери та балету ім. Соломії Крушельницької відбудеться святковий гала-концерт лауреатів та гостей фестивалю.

*** Як правило, у першому турі участь беруть колективи, що представляють музичні та освітні установи. Інші колективи та окремі виконавці беруть участь відразу у другому турі за погодження з огркомітетом. (Ред.)

Журі визначає переможців другого туру, які посіли перше, друге та третє місця. Всі учасники другого туру стають дипломантами фестивалю і отримують пам'ятні медалі та грамоти. Переможці другого туру отримують дипломи лауреатів конкурсу та цінні подарунки.

Заявки на участь у Фестивалі приймаються до 10 листопада 2006 р.

За додатковою інформацію звертайтесь: м. Львів, вул.Вахнянина, 29, ЦТДЮГ, тел. (0322) 75-27-30, 75-20-18.



Суми - Петро Картавий


Прес-конференція і концерт з нагоди річниці бюлетеня


19 листопада з 12.00 в актовому залі Сумської обласної наукової бібліотеки відбудеться прес-конференція на тему "Інформаційний бюлетень - самодіяльне видання для творчого взаємозбагачення бардів, поетів, читачів". Для участі в прес-конференції запрошуються дописувачі та читачі бюлетеня, хто має можливість приїхати в Суми на один день. Концерт гостей та запрошених сумчан розпочнеться о 14.00. Адреса бібліотеки: вул.Героїв Сталінграду, 10. Їхати від залізничного вокзалу маршрутками №2, 25 тролейбуси №3,4 до обласної бібліотеки. Пішки йти від вокзалу до бібліотеки 20 хвилин. Тим, хто буде їхати автобусом з боку Харкова, Полтави, потрібно вийти після мосту через річку Псел у центрі міста, праворуч буде бібліотека. Як оптимально приїхати і виїхати після концерту та посиденьок, напишу кожному, хто підтвердить приїзд.



До сторіччя Івана Багряного


В Охтирському краєзнавчому музеї серед речей ювіляра побачив фото 1959 року, де він разом з Уласом Самчуком. Зовнішньо різних людей поєднує схожість творчого шляху письменників-пошуковців доби українського відродження першої половини ХХ-го століття. У лютому 2005 року українці святкували сторіччя Уласа Самчука, а через півроку побував у Рівненській (Дермань) та Тернопільській (Тилівка, Кременець) областях - місцях його дитинства та юності.

2 жовтня 2006 року в Україні святкували століття Івана Багряного (Лозов'ягіна). Із Німеччини до батьківського дому прибув син письменника - Нестор, він брав участь у святкових заходах в Охтирці на Сумщині, де у сім'ї муляра народився І.Багряний. У день ювілею у Сумах відбувся вечір в Українській академії банківської справи (УАБС), де виступили і викладачі інших ВНЗ. Показали кінофільм про поїздку представників академії в Охтирку.

4 жовтня Сумський державний педагогічний університет (СДПУ) провів регіональну науково-практичну студентсько-викладацьку конференцію "І.Багряний: авторська індивідуальність і проблема самототожності", де виступили:

Доцент Сумського державного університету (СДУ), філософ В'ячеслав Олексійович Артюх висвітлив тему "Мислительно-ідеологічне тло світоглядної еволюції І.Багряного". Він цікаво розповів про автора - послідовника народовців, як формувався його світогляд у середовищі письменників націонал-комуністів, що вірили в ідеали соціалізму, і яких знищила тоталітарна система. І.Багряний не контактував з націоналістами, що сповідували жорстку централізацію влади. Як письменник і діяч закликав до опору, щоб сформувати людину, яка виживе за будь-яких обставин. І.Багряний пропонував боротися з фашистами і комуністами, які знищували українців. Після розгрому фашизму німці спокутували свою провину, виплативши компенсацію остарбайтерам, а комуністи не визнають своїх злочинів, і вважають, що виконували настанови вождів. Суспільство не зробило належну оцінку їхньої діяльності, від якої загинули мільйони людей.

Проректор УАБС Алла Григорівна Ярова не тільки організувала вечір у своєму закладі та поїздки сумчан в Охтирку, а й виступила у своїй Альма-матер СДПУ з доповіддю "Особливості мовного коду І.Багряного". Вона сказала, що у творах письменника багато слів, які до нього не використовувалися в українській літературі, а за висловом Вадима Скуратівського І.Багряний показав європейцям позитивний образ українця.

Доцент СПДУ Зінаїда Василівна Савченко розповіла як у романі "Людина біжить над прірвою" І.Багряний змалював протистояння між прислужниками і особистостями. Герой роману стає символом продовження життя у часи гуманітарної катастрофи, і рухається тільки вперед. Із вибору скоритися чи протистояти, він обирає боротьбу. Пропагується шлях опору та збереження власного "я". Покора веде до самогубства. Герой не індивідуаліст, а звичайний представник своєї нації. Природність людини вивищується над міфічним сином божим. Сенс життя - врятуватися, і навчити наступні покоління жити без приниження.

Учитель-методист школи №29 Т.П.Турута підготувала тему "І.Багряний та його твори як методична проблема".

Студентка 5-го курсу СДПУ Мар'яна Говорун висвітлила тему "І.Багряний у літературній свідомості сучасного читача". Доповідач розповіла, що радянська пропаганда створила І.Багряному образ ворога режиму влади. Процитую її враження від прочитання творів: "У творах Багряний-автор асоціюється з людиною, що зазнала багато біди, не за розповідями знає ціну життя, а головне - людину, що з висоти власного досвіду споглядає і вже бачить, що ті ж самі речі постають перед ним вже у зовсім іншому кольорі...", "Іван Багряний був щирим поціновувачем всього українського, його патріотизм не мав нічого спільного з так званим явищем шароварщини..." .

Твори ювіляра читали студенти Сумського вищого училища культури Зоя Дощенко (уривок роману "Тигролови"), Олександр Білера (вірш "Дівчині"), Ніна Мальцейшина (вірш "Рідна мова") та учасниця студії "Джерельце".

Бард із Києва Василь Лютий заспівав дві власні пісні на вірші І.Багряного. Перед виконанням пісні "Б'є крильми птах" пан Василь розповів, що слова пісні нагадують події, коли заарештували його друзів за участь в акції протесту "Україна без

Кучми". Хто залишився на волі, пережили те, що відбулось з ув'язненими, наче судили їх.

5 жовтня викладачі кафедри української літератури філологічного факультету СДПУ відвідали в Охтирці краєзнавчий музей, собор і побували біля будинку збудованого батьком письменника у 1928 році, який згадується у романі "Сад Гетсиманський". Останнім об'єктом був музей відомого літератора Бориса Антонечко-Давидовича в місцевій гімназії.



Туман

(музика В.Лютого)


Щоб оцей туман та сніги поїв,

Цей важкий туман, нерозгаданий.

Впав на груди піль, на печаль гаїв,

Впав на тихий сад, на обкрадений.


Срібні блиски рос, передзвони кос

В далині глухій увижаються.

Ластів'ячий крик і дівочий сміх,

І степи в шовках, у ногавицях...


Гей, нема, нема, тут страшна зима -

Мла, відчай і сум над оселями.

Понад садом крук, понад степом - свист

І собачий брех понад селами.


Ні шовкових рос, ні пісень нема,

Лиш одні сніги та липкий туман -

Впав на груди піль, на печаль гаїв.

Щоб оцей туман та сніги поїв.

Рідна мова


М о в о р і д н а!

Колискова

Материнська ніжна мово!

Мово сили й простоти, -

Гей, яка ж прекрасна ти!


Перше слово - крик любови,

Сміх і радість немовляти -

Неповторне слово "М а т и" -

Про життя найперше слово...


Друге слово - гімн величний,

Гімн звитяг і клекіт орлій, -

Звук "В і т ч и з н и" неповторний

І простий, і предковічний...


Ну, а третє слово - "М и л а" -

Буря крови, пісня рвійна

І така, як пах любистку,

І така, як мрійка мрійна...


Перейшов усі світи я -

Є прекрасних мов багато,

Але п е р ш о ю, як Мати,

Серед мов одна лиш ти є.


Ти велична і проста,

Ти стара і вічно нова.

Ти могутня, р і д н а м о в о!

Мово - пісня колискова.

Мова -

М а т е р і у с т а.



Б'є крильми птах

(музика В.Лютого)


Б'є крильми птах глухої півночі над мурами,

Б'є крильми птах та й ловить дзьобом грати.

Не жур мене, товаришу похмурий мій,

Нам так приречено з тобою помирати.

На велелюднім торжищі між ницих і крикливих,

За тридцять срібних продані від каїнів і юд,

Ми ордени їм кров'ю покропили,

І, вже не вірячи у Божий Страшний Суд,

За мудрість, за любов, за скривджених і вбогих

Ми підем на Голготу - ти і я -

Під крик "Розпни!" нікчемного й брудного

Орденоносного хам'я.


Б'є крильми птах глухої півночі над мурами,

Б'є крильми птах і зазира в вікно...

Заснув весь світ, і люди сплять давно...

А чоловік стоїть за гратами понурими

І дивиться в вікно -

У дірку чорну, в безвість непроглядну,

Ні віддиху, ні руху, лиш живчик на чолі.

Там десь, туди десь, за чорне простирадло

Думи і серце - бігом по землі...

Очима хоробливими утік за кам'яницями,

Бровами нерухомими крізь ніч залетів.

Там десь, туди десь - з свобідними птицями

Там десь - де юнь і де цвітінь.


Б'є крильми птах глухої півночі над мурами,

Б'є крильми птах і мотиль прилетів.

Із тьми на світло крізь іржу прутів

Загнався, загнався мотиль здуру.

І закрутився в безнадійнім герці,

Об дивне світло поломивши зір.

В розпуці б'ється, трапивши у вир,

Шалено б'ється об пухир, як об набрякле болем серце.

Немає відгуку. Чигає ніч байдужа,

Набрякле серце марно жде поради...

Дай руку!.. Дай же руку мені, друже!..

А ти любив цей світ брехні і зради.


Чого ж той птах бунтує так за мурами?

Чого ж той птах так крилами об грати?

Товаришу, товаришу похмурий мій,

Ну, а як ми не хочем умирати?!

І ми не вмрем, нас не зітруть із рубрики,

Ми оживем в страшнім вогні стихії.

Ми ще каратимем хамів Мечем Республіки -

На місці лобнім - там, біля Софії!





Сад Гетсиманський для Тигролова

(фрагменти статті з газети "Україна Молода" за 30.09.2006 р.)

Олексій ЗОТИКОВ

...

Звичайна п'ятиповерхова хрущоба на початку вулиці Шевченка. Третій поверх. Високий кремезний чолов'яга на порозі квартири. На голові - спортивна кепочка на кшталт бейсболки, що прикриває чоло. Чоло має бути високим - як у батька. І взагалі Борис Іванович назовні - викапаний батько. Цього року Борисові Івановичу виповниться сімдесят. Таким міг стати його батько, коли б не пішов з життя у п'ятдесят сім. До своєї квартири Борис Іванович "незваних гостей" не пускає. Він стриманий, ввічливий. Але видно, наскільки йому дошкуляють і журналісти, і теми, що вони зазвичай йому пропонують.

Бо ніхто не хоче розпитати, як жилося самому Борисові Івановичу останні півстоліття. Всіх цікавить тільки його батько. Уявіть собі, коли б до вас все життя зверталися, називаючи невашим ім'ям. Спробуйте уявити, коли б ви півстоліття прожили в тіні батька, і про вас би згадували тільки у зв'язку з ним та з мукою, яку той мимоволі вам спричинив.

- Я нє раздєляю взглядов Івана Багряного і нє понімаю, почєму с ним так носятся тєпєрь. Я - за національную Украіну, но нє за буржуазно-націоналістічєскую, которую проповєдовал Іван Багряний. До свіданія.

Саме так - по-російськи , "не за буржуазно-націоналістічєскую", і, головне, не "батько", а "Іван Багряний". Краєзнавці бояться підходити до Бориса Зосимова навіть на вулиці. Старожили твердять, що часто бачили, як він, iдучи, розмовляє сам із собою. Ніхто про це не скаже напевне, окрім нього самого, але я майже певний, з ким саме розмовляє у такі миті первісток Івана Багряного.

Антоніна Дмитрівна Зосимова переїхала до далекосхідного Благовіщенська в середині 1930-х років з Орловщини, оселилася в брата та влаштувалася на роботу за вільним наймом. Там вона й зустріла свого майбутнього чоловіка, який переховувався, як з'ясувалося потім, серед "зеленоклинців". "Зелений Клин" - традиційна назва українського анклаву на Далекому Сході, Буреїнського та Сучанського районів після втечі з табору. Романтика Примор'я уособилася для Антоніни Дмитрівни в могутній постаті Івана Лозов'ягіна - українського письменника Івана Багряного. У грудні 1936 року в подружжя народився син Борис.

Це тільки в "Тигроловах" герой Григорiй Многогрішний проривається з СРСР через Амур-ріку до гоміньданівського Китаю. Так Іван Багряний переписував під час багатолітнього гону крізь всі кордони власну біографію на найбільш героїчний, з його точки зору, лад. Насправді об'єктивна картина складалася ще героїчнiше, коли зважити на її незбагненну ірраціональність - чітку ознаку всілякого героїзму. Бо в житті "прототип" втік із Далекого Сходу на батьківщину, в Охтирку. Туди, де його знав кожен собака.

"І ще б не приїхав додому, коли б не смертельна нудьга й бажання за всяку ціну побачити своїх стареньких і свій дім перед тим, може, як покинути цю країну назавжди"/"Сад Гетсиманський"/.

Мабуть, у ті три вільнi дні в Охтирці він пробирався сюди, на сучасну вулицю Грабовського, 61, до червоненької хатинки на розі провулку. Поки себе пам'ятав, аж до 1926 року мешкав тут. Звідсіля, зі здичавілого садка свого дитинства, пішов у нескінченні мандри. І саме тут на четверту охтирську добу його відстежили та взяли "органи" за виказом старої сусідки.

На вул. Грабовського так само, як і Борис Іванович, чигає на незваних гостей племінниця Багряного. Тож спостерігати за "живим музеєм" можна тільки поверх старенького паркану. Через потяг до цього будиночка і почалися всі подальші поневіряння Багряного - людини, яка звикла сама створювати собі "пропоновані обставини" і ніколи не коритися тому, що пропонує демонічна влада.

З усього виходить, що син так і не бачив батька до осені 1940 року, коли Багряного вимела з харківських катівень насмішкувата "берієвська відлига". Можна казати напевне - битий та ламаний Багряний нікого не "здав" тоді. Малий Борис перебув при батькові проміжок від його звільнення і до березня 1943 року. За цей час Багряний то працював художником-декоратором по театрах, то редагував українську газету, то поневірявся без роботи. Але лишався тим, ким став ще у 20-х роках - художником слова, для якого будь-яка несвобода, гітлерівська чи сталінська, була однаково згубною.

Багряний подався до Києва і далі на захід вже коли Охтирку другий місяць як займали радянські війська. Це згодом закидалося Багряному ОУНівським проводом, як привід до підозр у "подвійній грі". Але пояснення було простішим - тримала родина. Багряний зник з Охтирки лише "коли вже було нікуди подітися - тільки у волинські ліси".



Таємниця одного пророцтва


Скільки погроз від "своїх" він почув, видавши ще за часів "батька народів" дивну для слуху діаспори тезу: наша єдина підтримка в боротьбі за Українську державу проти Сталіна - політичні кадри в Україні. "Але ці кадри знаходяться у ВКП(б) та в комсомолі, себто під ВКП(б) та під комсомолом". Звідси простий висновок - Україну зроблять незалежною зсередини ті (або діти тих), хто нею зараз править...діаспора у змозі реально допомогти, але ж "зорі не запалюються ззовні - зорі запалюються тільки зсередини" /Юрій Олеша/.

Що це?! Як це?! Комуністи та комсомольці зроблять нам Українську державу?! "Маємо те, що маємо". Не попередня "еліта" як клас або верства, але найбільш її далекоглядні - для себе, для своїх інтересів, але все ж таки представники були реальним важелем 1991 року, і з цим нічого не вдіяти. Багряний був далекоглядніший за всіх у своєму "лівому" візіонерстві. Через те його було атаковано з усіх боків. Його візію було сформульовано післязавтрашньою мовою, а "борці" ще чубилися тільки за завтрашню тактику та термінологію.

Зворотний же бік втілення багрянівського пророцтва - це тотальна нерозкаяність нашого, такого вже християнського, такого вже цнотливо-духовного суспільства. Крові не видно, та не дуже видно й совісті. Були - сіреньке чистилище цинізму, бенкет нескінченних сутінок. В країні, де всі нюрнберзькі процеси - від ХХ з'їзду КПРС і до суцільних амністій часів незалежності - було проведено під килимом, аби не засудити суддів, у тій країні платою за благодєнствіє є постійно тліюча суспільна гангрена.

"На щиті вогненному, на щиті золотому Каїн підняв Авеля на вила і так держить його. Держить перед очима, не дає й зморгнути... А десь за ним хтось на роялі задумливо грає журну і бентежну сонату Бетховена. Місячну сонату". ("Сад Гетсиманський").

Ми ходимо всі впереміжку вулицями київськими, харківськими, охтирськими - ті, хто стукав, і ті, на кого стукали, ті, хто крав, і ті, в кого крали. І все ще сподіваємося "на майдані коло церкви" урочисто поховати тую 90-літню повзучу українську громадянську війну кривдників та скривджених. Сподіваємося, не питаючи, скажімо, в іспанців - як воно вам було миритися ? Сподіваємося, ані відчувши на власній горлянці шкіряних рукавичок власного Франсіско Франко Бахамонте, ані прийнявши потому примиренного благословення Його Королівської Милості...

Так дай нам, Боже, опинитися на своїй землі "там, де чисто, світло", - під допитливим поглядом страдника Лозов'ягіна Івана Павловича, політв'язня та політемігранта, вождя та пророка, сміливого та вільного чоловіка Івана Багряного.



Київ - ОsтаNNя Барикада (Ксенія Омельченко)


Увага! Увага! Увага!

До всіх фотографів-професіоналів, фотографів-аматорів, папарацці, мамарацці, вуайерістів і простих учасників фестивалю "День незалежності з Махном".


Організатор фестивалю "День Незалежності з Махном" Мистецьке об'єднання "Остання барикада" готує до друку фотоальбом, присвячений фестивалю. У книзі знайдуть своє гідне місце всі учасники акції: літератори, музики, організатори, а також журналісти, махновці, патріоти, панки і решта глядачів, слухачів та обивателів. В книзі також належним чином буде представлена творчість учасників, отже це буде своєрідна антологія сучасної української "махновської" літератури.

Мистецьке об'єднання "Остання барикада" звертається до всіх, хто фотографував на фестивалі, з пропозицією взяти участь у спільному творенні книги. Присилайте свої фото на ел. адресу: eugenika82@mail.ru

Зв'язуєтеся з оргкомітетом по телефону: 80672739560, 2530240

або по імейлу: eugenika82@mail.ru (контактна особа: Євгенія)

Ваші фото прикрасять альбом!

Залишить в історії фото ваших улюбленців!

Більше фото, хороших і різних!

А наступного року зустрінемося знову на фестивалі "День Незалежності з Махном"!



Рубрика: Дискусійний клуб


На фестивальному сайті побачив електронну адресу Сергія Зосимова з Полтави і вислав кілька номерів бюлетеня. Після підтвердження про отримання попросив його написати про фестиваль "Автограф", що проходив у серпні. Статті не було, а після наступної розсилки прийшла реакція С.Зосимова на публікації у бюлетені №10 (70).


Добридень, Петре. Дякую за надісланий бюлетень. Поки читаю. Відверто засмучений певною агресивністю деяких україномовних дописувачів з хамськими висловлюваннями на адресу авторської пісні. Можливо саме тому їх і не розуміють, як не розумію я, щиро і беззастережно закоханий в українське слово. Прикро, що слова зневаги щодо бардівської пісні пролунали саме зі сторінок нашого (а я його таким вважаю) бардівського бюлетеня.

З повагою, С.Зосимов


Творчу стабільність восьмирічного випуску бюлетеня досягнуто демократичністю і розкутістю думок щодо історії та подій сьогодення в АП України. Те, що на його сторінках відбувається обговорення болючих проблем та дискусії з полярними точками зору, вважаю перевагою над замовчуванням. Немає обмежень у виборі тематики і мови. Щоб зберегти авторський стиль статті дописувачів, не редагую. Були спроби контролювати тематику, на що відповідаю: "Для бардів не повинно бути заборонених тем. Головне у статтях - відкритість і щирість".

С.Зосимов висунув серйозні звинувачення україномовним дописувачам у агресивності та хамстві, але не сказав, що йому не сподобалося. Крім мене українською про авторську пісню у попередньому номері писали харків'янин Микола Воловик та Костянтин Павляк із Черкас. Переслав їм лист С.Зосимова, і запитав чи не хочуть на нього відповісти.



Костянтин Павляк написав коротко:


Добрий день, Петре !

Я не сприймаю реакцію від Сергія Зосимова на свою адресу. Очевидно, він мав на увазі когось іншого. Перечитав ще раз свої повідомлення - ніякого хамства там не побачив. Очевидно комусь просто не подобається думка, відмінна від його.

З повагою, Костянтин.



Чи все так добре у середовищі авторської пісні, щоб мовчати за його проблеми, про що професійно піклується директор школи С.Зосимов. Подивимось на історію взаємостосунків між різномовними бардами, що стали напруженими у кінці 80-х років ХХ-го століття, коли українці прагнули незалежності.

У бюлетені №3 (16) за 2001 рік (рубрика "Скарби поезії") писав про творчість Олександра Смика: "Не так давно у радіопередачі Едуард Драч розповідав, як познайомився він на першому Всеукраїнському фестивалі авторської пісні (Харківщина, Чугуїв, 1987 рік) з О.Смиком з Рівного та О.Покальчуком з Луцька, і вони, відчувши себе чужими на цьому фестивалі, вирішили працювати над створенням українських фестивалів. 1988 року в Києві відбувся перший концерт української авторської пісні, а через рік фестивалі "Оберіг" та "Червона Рута". ...Готуючи матеріал для рубрики, прослухав запис конкурсного концерту того фестивалю, де Олександр співав пісні "Кредо" та "Це зовсім не важко...". Вразило мене те, що після його виступу прозвучала пародія на український переклад пісні О.Розенбаума. Хтось уважно слідкував за Олександром і спробував звести на сміх враження від його виступу. Я не проти пародії, але жаль, коли її використовують для приниження людей іншої пісенної культури. Серед більш ніж 60-ти номерів концерту тільки два виконувались українською, і тому виконання пародії після виступу Олександра не випадкове.


Стара взаємна нелюбов п'янкіша від вина,

Під словом "громадянська" хтось дописує - "війна"...

(Олег Покальчук)


Цього року згаданий прийом на одному із фестивалів повторив донеччанин. Запитав, чи розуміє він, що спотворюючи твір свого одноплемінника О.Розенбаума, зневажає українську пісню. Опонент не очікував, що такий вчинок можна розглядати не в політичній, а в духовній площині, і зніяковів. Можливо, на його дії вплинув заполітизований земляк-бард, який виступав у білокам'яній столиці та розповідав в ефірі москвичам про "українізацію" Донеччини, хоча там у містах на 16-му році існування держави працює тільки кілька українських шкіл, а в 50-60-х роках їх було достатньо.

Як принижують українських бардів представники КСП (клуби самодіяльної пісні), система яких збереглася ще з радянських часів, писав у бюлетенях: №6 (19) за 2001 рік стаття "Барди України у новому тисячолітті. Думки вголос про побачене і наболіле", підзаголовок "Чому на Україні не престижно писати і співати українською?", №1 (35) за 2004 рік стаття "Про мотивацію вчинків активістів руху авторської пісні України, що принижують інших людей". Минулого року розповідав у бюлетені №14 (60) як на фестивалі "Стежинка" у Харкові полтавчанин знущався з українців, співаючи пісню про "Чарлуху Дарвиненка". Цього року киянин Володимир Новиков пробував збити з пантелику українського барда - про це у бюлетені №6 (66). Після того він перестав зі мною вітатися. Як себе вести - його справа, та де ж бардівська щирість?

С.Зосимов пише, що "беззастережно закоханий в українське слово" та практика свідчить про інше. Сергій Буланий говорив, що він був єдиним учасником, хто співав українською на останньому фестивалі "Автограф", де С.Зосимов - один з організаторів. Виходить, як у пісні Володимира Шинкарука "Заповіт учителя".


Ось іще запам'ятайте, вчителі майбутні:

В школі добре працювати, як нема в ній учнів.


У 1998 році, реалізуючи ідею про координатора регіону, допомагав полтавчанам проводити перший "Автограф" у селі Писарівщина біля Диканьки. Запрошені досвідчені полтавські барди не приїхали, і довелось шукати, хто зможе працювати в журі. Керівник клубу "Жовта субмарина" і "мотор" фестивалю Інна Снарська запросила мене до роботи в майстернях і журі. Щоб підтримати художній рівень фестивалю, не було часу прослуховувати учасників, тому відмовився. Виручив Ярослав Антонюк із Києва, який приїхав перед конкурсом. Тоді на фестивалі виступали представники міст і сіл Полтавщини, і багато учасників співало українською. 2002-го року знову відвідав "Автограф", де змінилися організатори. Більшість гостей приїхало з Ю.Чайкою із Харкова, і в пісенних традиціях КСП розчинилась творча самобутність полтавчан.

За дев'ять місяців 2006 року в Центрі, на Сході та Півдні України проведено більше 20 фестивалів авторської пісні під опікою КСП. На згаданих фестивалях організатори, члени журі та більшість учасників - російськомовні і не завжди розуміють, що в української пісні культурологічна основа відрізняється від російської. Молоді автори, що співають тільки українською, не отримують там творчу підтримку, а фестивалі української авторської пісні після 2003 року не проводяться.

Дискусії між бардами - це нормально, важливо, щоб обидві сторони шукали порозуміння, бо інколи чуємо красиві слова зі сцени, а в кулуарах звучить зовсім інше. Головне, що завдяки стриманості українських бардів, протистояння сторін не переросло у конфлікт. Скільки пробували безпідставно образити мене, хоча робив і роблю потрібну бардам і поетам справу.



Рубрика "Поетичні голоси молодих"


У серпні 2006 року на фестивалі в Гуляйполі познайомився з двома студентками Ніжинського педагогічного університету - учасниками поетичної студії при ВУЗу. У жовтні дівчата розіслали знайомим запрошення.


Привіт, друже! Щиро запрошуємо тебе на наш творчий вечір у будинку Смолоскипа по вулиці Межигірській 21 у м. Київ! Вечір відбудеться 17 жовтня о 18:00. На тебе чекають багато приємних сюрпризів, обіймів і поцілунків! Щиро твої Таня-Марія та Оля-бараболя!


За вказаною адресою, у будинку видавництва "Смолоскип" на Подолі, поет Роман Скиба щовівторка проводить творчі зустрічі, а 17-го жовтня відбувся вечір Тетяни Литвинюк та Ольги Роляк. Пан Роман сказав про Ніжин, що славиться огірочками, і про дівчат, які влилися у поетичне середовище Києва.

Першою почала читати вірші студентка 2-го курсу Ольга Роляк, родом вона із Марківців, що на Чернігівщині. Підтримати Олю приїхала делегація на чолі з сільським головою, яка колись працювала у дитячому садочку і помітила поетичні здібності вихованки. Вчитайтеся у її новий вірш.


* * *


Ця зустріч була, як обітниця небу

Як пам'ять, загублена у голосах.

Самотності дайте, вона мені треба(!)

Розвіяні дати на пух і на прах.

Мені не потрібні твої компліменти,

Я надто знайома, щоб бути одна.

Я кому поставлю за написом "вмерти",

Пробіл із апострофом в слові "війна"

І ця фонограма чужого спокою,

І цей неприборканий теополон.

Я знову з мечем, я готова до бою,

Я кидаю виклик у пройдений сон

І склалися пазли - загострена драма,

Запрошена Вічність у мій "ча-ча-ча"

Я стала потрібна, немовби реклама,

Комедія часу, що грає в квача.

Світання за відчай, і знову у казку,

Рожеві малюнки на чорній стіні.

Не важко без бою отримать поразку,

І стати сльозою в пустому вікні.

Минулі прощання - не автопотреба,

І слів не повернення знову у ртуть.

Я хочу додому...

до рідного...

неба...

Хай тільки дороги назад заростуть.


Тетяна Литвинюк, уродженка міста Погребище на Вінниччині продовжила творчий запал подруги. Таня навчається на 3-му курсі за спеціальністю "Українська мова і література та англійська мова". Її мама, щоб утримати двох дітей-студентів кілька років працює за кордоном. Другий вірш Таня надіслала, коли дописував статтю.



* * *

Я підростаю, мамо підростаю,

Я дозріваю, я вже прозріваю

А на вокзалі - голубина зграя,

Мені здається, я також літаю...


А на долоні - вишиванка долі,

Надтеплий грудень, і думки надкволі...

В нас біля дому - зрізані тополі,

Я забуваю чорно-білий колір.


Я проростаю, мамо, проростаю,

Я приростаю, я переростаю

В нас у квартирі звично пахне чаєм,

Я вже скучаю, мамо, я скучаю...


А на папері - віра та надія,

Переглядаю та дозую мрії,

Пожнеш те саме, що колись посіяв.

Я ще Тетяна, але вже - Марія...


Я доростаю, мамо, доростаю,

Я знов і знов себе переростаю,

Сама в собі скресаю й воскресаю,

Ти не хвилюйся, мамо, я звикаю...


***


Нам світ був занадто крихким.

Я в'яну від диму і зим.

Так соромно бути ніким...

Так холодно бути ні з ким...


На заході зайвих примар

Я в'яну від сонця і хмар.

Наш світ був занадто п'янким.


Так соромно бути ніким...

На тім перехресті доріг

Ти стежку мою не зберіг.

Твій хліб був задуже глевким.

Так холодно бути ні з ким...


У титрах наступного дня

Я знову змінила ім'я.

Я бавлюся плетивом рим

І в'яну від диму і зим...



Серед гостей вечора: письменник Олесь Ульяненко (у Гуляйполі він був у ролі Нестора Махна), поети Сергій Пантюк і Борис Гуменюк. Сергій і Борис недавно виступали в Ніжинському університеті. Слова подяки Тетяна і Ольга висловили Миколі Підгорному, який запросив їх на радіопередачу, і познайомив з українським поетичним світом столиці та допоміг із поїздкою у Гуляйполе. Згадувались і поетичні семінари в Ірпені, які проводить "Смолоскип".

Після прочитання кожного твору слухачі аплодували, та особливо бурхливо після віршів про інтим і чари кохання. Півтори години дівчата по черзі читали вірші та відповідали на запитання, в основному, жартівливого плану. Потім на кухні "Смолоскипу" гості пили чай і спілкувалися. Напередодні мандрівки у Київ застудив поперек, і почувався не дуже добре, тому скоро поїхав на вокзал, щоб ранком дістатися дому.

Творчий вечір показав потенціал молодих поетів, який потрібно берегти і розвивати. У житті дівчата доповнюють одна одну. Ольга - відкрита у спілкуванні, а Тетяна - відверта у віршах, де в асоціаціях відчувається жіночий неспокій. Важливо, яку музу вони підтримають - Евтерпу (поезії та музики) чи нині популярну Ерато (любовної лірики), що швидко приносить успіх, але нищить духовність слова, особливо коли звертаються до символів руйнівного начала. Попереду в дівчат життєві радості та проблеми, тому варто діяти виважено, бо інколи "прихильники" професійно підкорюють волю і обмежують свободу творчості поетів. Без розуміння впливу оточення на особистість можна втратити натхнення, а піднявшись над буденним - досягти внутрішньої гармонії. Бажаю Тетяні і Ользі успіху, і вміння знаходити рішення у кожній "безвиході".

Петро Картавий



-----

Щиро дякую за вичитку бюлетеня Тетяні Бовт


Петро Картавий
  
Джерело: Петро Картавий p_karta@mail.ru
Статтю ввів: bohdanko  27.10.2006
Відредаґовано:
Переглядів: 3095
  Коментарі     ПРАВИЛА!     ДЕ СКАЧАТИ mp3 ?!
[cховати]


  Адреса цієї сторінки: https://www.pisni.org.ua/articles/111.html

 ВХІД
Е-мейл: 
Пароль: 
  Забули пароль?
  
  ПІДПИШІТЬСЯ! ГРУПИ У СОЦМЕРЕЖАХ
FB