Посивіли кульбаби на луках

Посивіли кульбаби на луках
Поміж пагонів юних трави.
Ніби сум віковічний розлуки
Голівоньку мою оповив.

Тихий шепіт озерної ріні,
Де вітрець легкі хвилі жене,
Щебетання палкі солов'їні
Утішали немовби мене.

Чи небесні навіяли чари,
Чи уява ті спогади в'є,
Раптом в образі ніжної хмари
Личко миле явилось твоє.

Де взялася незвідана сила,
Що злетіти давала снагу?
Так до себе та хмарка манила
Поцілунком повітряним губ.

Як метелик, на світло, на диво
Вітерцем полетів я увись.
Хмарні коси я пестив щасливий,
І вуста із вустами злились.

...Посивіли кульбаби на луках,
Сива думка по мозкові б'є:
"Все минає, мине і розлука –
Чом так тьохнуло серце моє?!"

Поділитись сторінкою: