Ти пішла…

Ти пішла. І на серці прісно...
І планета уже не та...
А було нам на ній не тісно,
Хоч тепер взагалі пустота.

Обступили образи ниці,
І емоції – через край.
Без прихильності до традицій –
Сентиментів "Бувай", "Прощай".

Так зігріти б тебе в долонях...
Щем і біль – ні краплини зла.
Лиш надривно пульсує в скронях:
"Ти пішла... Ти пішла... Ти пішла..."

Невідомо, як далі буде,
Ти не знаєш іще сама...
Тільки... Манять очей Бермуди,
Невимовна їх глибина.

Час не йде, а летить на конях,
Забирає тебе таки...
Стисне серце удав безсоння –
Доторкнутися б до щоки...

Посадити любов за грати?
Захлинутись у вирі справ?
Світ не впав. Залишивсь стояти.
Та чомусь чорно-білим став...

Поділитись сторінкою: