| |
Ні, не помилилися історики –
Час усе змітає невблаганно
І тепер вже "Волги", а не "бобики"
Глушать під райкомівським парканом.
І на гаслі свіжодофарбованім
Горобці цвірінькають про травень,
І повітря у квітковій повені,
І з-під тину лізуть перші трави.
І всім серцем хочеться патетики!
Десь далеко залишились зими.
Символом районної естетики
В прапорах червоних магазини.
Моє місто врешті пробудилося,
Порішило – біди всі від ката
Та від дурнів на яких молилося,
Від п'яниці пролетаріату,
Від колгоспів, що ледь-ледь цугикають
Та від недозбираного жита,
Та від планів перекритих гичкою,
Тільки ж треба жити ще та й жити...
Досить! Годі! Грім оркестрів чується
"Хай живе великий і невтомний!"
І трибуна вже вітає вулицю,
І "ура" кричать стрункі колони.
Я – як всі. Я з містом відсвятковую.
Транспарант намулює долоні
Та я йду щасливий і розкований
У червоній, радісній колоні.
Йду, димлю глибокими затяжками,
Я – звичайний провінційний геній
У звичайнім провінційнім Жашкові
Йду димлю, псую собі легені.
...А роки пливуть блідими хмарами
Десь у бік нової диво-ери
Над продмагами і культтоварами,
Над війною втиснутою в сквери.
Над моїм містечком линуть птицею,
Гул землі за хмари не сягає...
А на площі вічною правицею
Ленін сльози тихо витирає...
Так, теперь вже "Волги", а не "бобики"
Глушать під райкомівським парканом
І не помилилися історики:
Час усе змітає невблаганно. Поділитись сторінкою: 
| |
