Павутинка

Висло літо бабине, росами увінчане,
Як чиясь розлука, як чиясь печаль,
А в саду осінньому сумувала дівчина
І тулилась павутинка до її плеча.

Це з'явилось враз моєю казкою,
Як ішов знайомою стежинкою,
І відчув до дівчини прив'язаний |
Бабиного літа павутинка.        | (2)

Журавлиним окликом осінь віджурилася,
Загубився промінь в сірій далині.
Розкажи, любов моя, може, ти приснилася,
Залишивши на прощання спогади сумні?

І летять до мене мрії райдужні,
Як іду знайомою стежинкою.
І тремтять мої колишні радощі,  |
Зірваною вітром павутинкою.     | (2)

Вже ідуть, ідуть сніги, і здаються вічними,
Як моя розлука з присмаком гірким,
А в саду зимовому засмутилась дівчина,
Ніжно тулиться сніжинка до її щоки.

Скільки, скільки нами ще не сказано,
Знов піду знайомою стежинкою.
Може, то любов з'явилась казкою  |
І розтане білою сніжинкою?..     | (2)

Поділитись сторінкою: