В дні прожиті

В дні, прожиті печально і просто,
Все було як незайманий сніг.
Темнооким чудесним гостем     
Я чекала тебе з доріг.

Забарився, прийшов нескоро.
Марнувала я дні в жалю.
І в недобру для серця пору
Я сказала комусь: – Люблю.
 
Хтось підносив мене до неба,
Я вдихала його, голубе...
І не мріяла вже про тебе,
Щоби цим не образить тебе.

А буває – спинюсь на місці,
Простягаю руки без слів,
Ніби жду чудесної вісті
З невідомих нікому країв...

Є для серця така покута –
Забувати скоріше зло,
Аніж те, що мусило бути
І чого в житті не було.