Тополина доля

Стоїть тополя, посеред поля,
Пита у неба: Де моя доля?
Зозуля в лісі лиш раз кукує,
Гне вітер віти, теж не жалкує...

Сумує поле – плаче тополя,
Бо без кохання, яка то доля?..
Не плач, рідненька,
Струнка й вродлива,
Прийде й до тебе любов красива.

Минуть покоси, прийде кохання,
Лиш дочекайся, прошу, світання.
Підуть журавки гостей скликати,
Пора осіння – весілля грати.

Вбрана у стрічки стоїть тополя,
В селі й лелека бачить те поле.
Чути зозулю - співа, не змовкне.
Дощ сипле зранку, солома мокне...

Стоїть тополя зігріта в сонці,
В радужнім сяє чистім віконці,
Погожа осінь щастя дарує,
В гаю зозуля – іншим кукує...

Поділитись сторінкою: